Глава 60

«Тому що, вона - біла туристка. І гуляє одна. Тому що, її друге ім'я - ходяче нещастя. Тому що, вона - з тобою. А ти, як магніт, притягаєш небезпека ... ти Майстер відчувати на собі закон підлості. Чому ти вважаєш, що в цей раз тобі має пощастити? »

Чай і кава закінчилися, а чоловік Каті так і не з'явився. Дівчина озирнулася і кивнула в бік невеликого сувенірного магазинчика в декількох кроках від кафе. Магазин виглядав привабливо, але розташовувався трохи в стороні від звичайних туристичних маршрутів. Двоповерховий симпатичний будиночок, біля якого були виставлені столи з сувенірною продукцією.
- Дивіться, як красиво! - Звернулася до мене Катя. - А ви знаєте, що в Туреччині господарі такого магазину зазвичай на першому поверсі тримають крамницю, або кафе, а самі, сім'єю живуть на другому поверсі? А в літню пору товари для залучення туристів викладають на такі ось столи на вулиці.
 

- Розташування не найвдаліший. Тут майже ніхто не ходить з туристів. Поруч тільки конкуренти з іншими товарами так само стоять на вулиці.
- Ви маєте рацію. - Задерикувато блиснула очима дівчина. - Підтримаємо вітчизняного виробника? Заглянемо?
- Я не дуже хочу заходити в незнайоме місце. — Ввічливо відповіла я. Всі застереження адміністратора і Влада раптом згадалися мені, і я вирішила скоріше позбутися від своєї нової знайомої.
 

- Ах так, ви ж туристка, розумію. Вас лякають байки про грізних турків, які крадуть жінок і дітей. — Тямуще посміхнулася Катя. - Наполягати не буду, це зараз я майже місцева, а зовсім недавно мислила точно так же, як ви. Може, просто підійдемо до відкритих прилавків, раптом нам щось сподобається?
- Ну може бути, я не проти. — Поступилася я м'яким умовлянням нової знайомої. - Але тільки на хвилину, я вже збираюся в готель.
- Звісно. — Кивнула Катя, і знову я не звернула уваги на холодний блиск її очей і на те, як вона опустила голову, дивлячись на годинник на своєму витонченому зап'ясті.

***

«Благослови Господи смартфони!» — Думав про себе Влад, відстежуючи заповітну точку на геолокації зовсім поруч з тим кафе, про який говорила Неллі. Ахмед все так же продовжував висіти на робочому телефоні, намагаючись збити «компанію бравих хлопців» хоча би з кількох людей.
- Це якесь марення, то були поблизу, то розбіглися по місцевості! — Невдоволено буркнув він Владу, нарешті, отлипнув від телефону. - Ось, знову дзвонять. Давай трохи відхилимося від маршруту? Мішель підкине нас на авто, він поруч з Ібрагімом. Ми обміняємося парою слів з вами й потім махнемо у своїх справах. Тут роботи привалило, як зазвичай.
- Ні. — Влад не збирався відступати. - Слухай, Неллі сидить і чекає мене, ніяких НП не передбачається, а ти просто ненормальний перестрахувальник.
 

- З тебе приклад беру. — Захихотіла Ахмед.
- Гаразд, я не хочу украй зіпсувати про себе враження і не познайомити тебе з Неллі. Давай ти перетнеш з Ібрагімом і другим товаришем, і ви разом підкотите в кафешку? А ми з Неллі почекаємо вас там.
- Ну, добро. — Здався Ахмед. - Тільки давай свій телефон, я підчеплю тебе на хвіст. А то хіба мало ...
- Господи, та ти просто божевільний! — Закотив очі Влад. - Кому я потрібен!
- Ага, цілком може і нікому, а ось деякі твої частини — дуже навіть ... — Досить невесело поржав Ахмед. - Загалом, апарат дай, і як поверну, дуй на всі чотири сторони. Ми вас знайдемо.