Глава 68

- Ой, вибачте, я завадив? — Пролунав незнайомий чоловічий голос з легким турецьким акцентом. Тільки звучав він, зовсім не як у наших викрадачів — весело і завзято. І Влад зовсім напружився, лише посміхнувся, ніби чекав когось.
- А на що це схоже?
- Чесно? На зйомки одного з найгарячіших епізодів з фільму «п'ятдесят відтінків сірого»! — Засміявся незнайомець, і я різко відскочила від Влада і повернулася на його голос.
- Ага, декорації дуже в тему. — Спокійно погодився з ним Влад. - Але де ж мої манери? Неллі, це Ахмед. Офіцер поліції.
- Начальник відділу! — Ображено поправив його симпатичний турок в поліцейській формі. - Крім того, ти забув, що наша поліція не проста, а туристична.
- Напевно, тому ти так довго з хлопцями добирався до місця дії. Туризм, та й по всьому. — Похмуро відгукнувся Влад.

- Не треба про хлопців, на цей момент вони успішно пов'язали усіх зловмисників.
- Вітаю. А нас ти звільняти збираєшся? А то я, звичайно, послухав би ще про те, як космічні кораблі борознять простори ... але боюся, можу зіпсувати про себе враження і відключилися, впасти до ваших ніг. — Ахмед зніяковів, і попрямував було до Влада, але той зупинив його жестом пов'язаних рук.
- Я потерплю! Спочатку її.

- Прошу вибачення. — Ахмед перерізав мотузку одним рухом, і я, мимоволі скривившись, почала потирати зап'ястя. На ніжній шкірі проступили сліди від грубої мотузки, і я випадково перехопила погляд Влада, повний співчуття. Моє серце защеміло — навіть зараз, в патовій ситуації, коли йому набагато гірше, ніж мені, він все одно продовжує думати про мене в першу чергу. І відмахуватися від своїх проблем.
- Ей, друг, обіприся на мене. — Ахмед вже зайнявся Владом. - Щось ти зовсім розклеївся. Хапайся, я сказав! Може, викликати швидку?
- Ні в якому разі! — Згадка про швидку змусило Влада здригнутися. І так, нагадуючи ілюстрацію до дитячої казці «битий небитого везе», ми вийшли з лавки й сіли в поліцейську машину Ахмеда. Як би Влад не приндився, нам обом світил візит в лікарню.

Місцеві жителі сьогодні отримали унікальну можливість спостерігати за поліцейським захопленням лавки. Але героями ми з Владом себе не відчували, вичавлені як лимони після лікарні. Там нас ретельно перевірили (причому, я готова посперечатися, що Влад нахабно брехав лікарям в очі з приводу свого реального стану), обмацали, продіагностували щонайменше на десятці різних апаратів, назв яких я так і не запам'ятала. І, забезпечивши важкою пачкою болезаспокійливих, відправили додому. Нас в холі очікував Ахмед.

- Ей, ти ж на роботі! — Мляво запротестував Влад, невдоволено зрушуючи пластир з розсіченою бровою.
- Вже немає. Я і так досить потрудився сьогодні на благо вітчизни, і готовий продовжити подвиги, тільки вже для вас.
- Це зайве…
- Влад! — Голос Ахмеда був холодний і суворий. - Чи не змушуй мене скористатися офіційним становищем!
- І що ти зробиш? —Оцінив гумор Влад і голосно розсміявся. - Посадиш до буцегарні? Ось це непоганий варіант для ночівлі ...

- У мене є варіант трохи краще. — І Ахмед відвів Влада в сторону, і розповів про те, що придбав нерухомість. Квартиру студію в хорошому районі міста, в щойно зданому будинку-новобудові. З басейном у дворі, консьєржем, підземним паркінгом та іншими пляшками.
- Тільки нічого цього поки немає. Будинок щойно зданий і відремонтований, люди завозять меблі.
- А ви ще не заселилися? — Запитав Влад. Очі Ахмеда потеплішали.
- Ні, ми з дружиною тільки вибираємо меблі. Вчора ось приїхав диван ...