Глава 89

Минуло два місяці після того, як Неллі отримала підробленого «прощального листа» ...

- Мам! Ти вдома, мам? — Я забігла, як маленький вихор, кинувши на порозі парасольку, з якого стікали краплі води. Мама поралася на кухні, здається, чаклувала над тістечками. Вона любила і вміла готувати, на відміну від мене. Я тільки вміла, завдяки їй, але уникала кухні, як вогню.
- На вулиці справжнє пекло твориться! Таксі неможливо зловити, мене Єгор забрав на Віленському провулку, чисто випадково. І підкинув до будинку. А сам поїхав за квітами. Його двоюрідна сестра сьогодні прилітає з Англії, і він влаштовує справжній званий вечір для «своїх». Хоча, знаючи Єгора, я впевнена, що притягнув чоловік двісті, не менше ... — Базікала я, роздягаючись перед дзеркалом. Мама визирнула з кухні, така смішна у своєму затишному домашньому платті. Її ніс був перемазаний борошном.
- Дочка, ти їсти будеш? — Лагідно запитала мене вона. Я заперечливо похитала головою, але тут же передумала.
 

- Якщо з тістечками, то чайку вип'ю. А то на його прийомі знову будуть заморські страви, які я не їм ...
- Тістечка гарячі. — Заметушилася мама. - Але давай, проходь на кухню, я поставлю їх у холодильник. Поки зроблю чай, вони охолонуть.
- Мам, я займу у тебе ланцюжок з кулоном? Ту, що з топазом? — Голосно крикнула я, але у відповідь з кухні долинув лише оптимістичний дзвін дека про раковину. Мама не почула. Я полінувалася йти на кухню, щоб розв'язати таке дрібне питання, і відправилася в батьківську спальню. Там, на трюмо, серед косметики, стояла мамина скринька з прикрасами. Я відкрила її й почала перебирати сплутані ланцюжки, в пошуку «тієї самої» з топазом, коли мою увагу привернув білий конверт на самому дні. А вірніше, напис на ньому знайомим почерком: «Неллі» ... і дата на конверті. Лист було написано і відправлено протягом двох тижнів після мого повернення з Туреччини.

Але я його не отримувала.
Моє серце завмерло на мить, а потім забилося в шаленому ритмі. Я обережно взяла лист в руки, не вірячи своїм очам. Виявляється, Влад відправив мені листа, але я його не отримувала ?! Чому ?! І що мій лист робить в маминій скриньці?
Усвідомлення зради вдарило несподівано боляче. Під дих, з розмаху. Мама знала, і мовчала ?! Але навіщо? Вона отримала цей лист і сховала.
 

- Неллі. — Почула я за спиною тихий голос мами й різко обернулася, навіть не відчуваючи, як сльози котяться по моєму обличчю. Мама все зрозуміла, побачивши лист, притиснуте до моїх грудей і розкриту скриньку, з розсипаними прикрасами на трюмо.
- Як. - Чітко промовила я, роблячи крок вперед, до неї. — Як ти могла так вчинити?
- Доню, прости, я ...
- НЕ виправдовуйся. Скажи правду. — Гнівно скрикнула я, підходячи ще ближче. Мама залишалася на місці.
- Він приходив. — Коротко почала розповідати вона свою розповідь. - Трохи більше двох місяців тому, коли тебе не було вдома. Хотів зустрітися, поговорити. Я тоді була дуже зла на нього за те, що сталося в Стамбулі. Вінілу його за твоє викрадення. Ми поговорили на підвищених тонах, і він віддав мені лист.
 

- І ти вирішила, заради мого ж блага, не говорити про візит Влада. — Мій голос сочився гіркотою. - І лист сховала. Як же низько. Спасибі, хоч не роздрукувала.
А я залишилася, завмерши, як метелик в бурштині, в красивому струмує плаття, з кокетливими локонами в зачісці та заплаканими очима, притискає до грудей лист. Чомусь я боялася відкрити його ...