Глава 103

А в цей час Влад ...

 

Влад задумливо витер руки й примружившись, дивився на картину, ще пахуча свіжою фарбою. Але перед очима у нього миготіли зовсім інші картинки з його дитинства. Час, проведений з батьком ...
Владу було років дев'ять, максимум, коли він відправився в чергову подорож з татом. На цей раз у батька планувалася відрядження в Лос-Анджелес, і він забрав сина з собою. Початок поїздки видався відмінним, вони сходили в музей Голлівуду і тато купив йому солодку вату.

А потім повів до невеличкого ресторану пообідати. Коли батько відправився тацю з їжею, Влад довго видивлявся йому в спину, мріючи, що коли виросте, у нього обов'язково з'явиться така крута футболка з написами на різних мовах, і потерті джинси з дизайнерськими дірками на колінах.

Батько змінив своє російське ім'я, коли переїхав до Італії й став керівником цілої мережі вілл. А потім і зовсім їх повноправним господарем, коли одружився з дочкою старого творця цієї мережі готелів. Тепер батька звали смішно — Домейн. Зовсім по-італійськи. І Влад мріяв, що коли виросте, поїде жити до батька і теж вибере собі нове ім'я.
- Ось тримай. — Влад проковтнув, побачивши перед собою на тарілці апетитного лосося. Собі батько взяв точно таке ж блюдо. Домейн зміряв його втомленим поглядом. Він видихався, майже п'ять годин тягаючись з сином по музею, слухаючи його нескінченні питання, і захоплення. Йому хотілося погодувати сина, поїхати з ним до готелю, і включити йому телевізор.

А самому подрімати пів годинки, щоб потім на свіжу голову переглянути документи перед завтрашньою зустріччю з партнерами по бізнесу. Занадто багато поставлено на карту, можжна налажати. Завтрашній день вирішальний.
 

Влад знову проковтнув, зусиллям волі відвертаючись від тарілки й заходився вивчати постери на стіні. В голові металися слова мами: «ні в якому разі не їж рибу. Тобі не можна, чуєш? Я батькові написала на папері пам'ятку, що тобі можна, а що не можна. Але ти вже дорослий хлопчик, ти сам повинен його проконтролювати! »

Як контролювати батька, Влад до кінця не розумів. Домейн спілкувався з ним короткими рубаними фразами. Чи то ніяковів, чи то не знав, що сказати. А може, боявся? Це зараз, у дорослому віці Влад розумів, що батькові хотілося проводити з ним час, інакше він не тягав би його з собою щоліта, з боєм відриваючи сина від матері.

Але в дитинстві, Влад пам'ятав, що хотів тільки одного. Щоб батько посміхнувся, поплескав його по спині, і сказав: «ну ти молодець, друже! Стільки всього вмієш! Побудуймо халабуду біля нашої вілли, а ти мені допоможеш? »
Але замість цього батько намагався розповідати йому про «справжнього чоловіка», і вчити всіляким прийомам боротьби, яка категорично не давалася Владу.

Слідом за зламаною рукою і невдачею з карате, батько відправив його на бокс. Влад повернувся додому з фінгалом і пригнічений. У відповідь на його дитячу «ноту протесту» батько на тиждень забрав у нього фарби та пензлі, заявивши, що «не чоловіча це справа — малювати». І кожен раз, коли Влад підходив до нього з якоюсь проблемою чи проханням, Домейн відмахувався, не бажаючи вдаватися в суть. Це дало свої плоди. Хлопчик почувався в компанії з батьком неправильним і непотрібним, і привчився бути хоча б зручним, щоб уникати його косих поглядів.

Тому що для Влада тоді страшніше смерті було розчарувати батька в чомусь ...
Як і зараз. Влад перехопив погляд тата, в якій явно читалося невдоволення й опустивши очі, почав колупати виделкою скатертину. Відтягуючи час. Може, цей нещасний лосось зникне або випарується з їхнього столу? Але дива не сталося. Домейн набридло грати в мовчанку, і він запитав так різко, що Влад від несподіванки підстрибнув на стільці.
- В чому справа, сина?
- Все добре. — Видав Влад завчену фразу. Здавалося, розбуди його уві сні, і він перше, що скаже: «все добре». Батько скривився, навіть його різонув фальш у голосі сина.