Епілог

Цей крихітний балкончик, що знаходиться в одному із залів поменше, Влад знайшов випадково. І привів сюди Неллі. На вулиці було холодно, і він скинув з себе піджак, щоб укутати в нього Неллі, а сам залишився в одній тонкій білій сорочці. Але Влад зараз не відчував холоду. Усередині нього палав інший вогонь, спалюючи без залишку ... Очі Неллі, горіли так яскраво, як ніби зірки над їх головами. Небо було чистим, немов в серпні, і Влад навіть зміг розглянути на ньому сузір'я Оріона.

Її дихання було частим, від хвилювання, а щоки червоніли. Неллі постійно нервово прикушувала нижню губу, що шалено заводило Влада. Йому хотілося обійняти її й цілувати, цілувати, знову і знову, поки Неллі не захоче більшого. Але ще не час, треба тримати себе в руках. І не відпускати Неллі, щоб вона не зникла, як тоді, в Туреччині. Чи не перетворилася в сон ...
- Як ти потрапив сюди? На цей бал можуть увійти тільки обрані. — Тихо запитала Неллі, щільніше запинаючи на грудях піджак Влада. Він похитав головою.
 

- Ця дивна історія більше схожа на диво. Мені хтось прислав іменне запрошення. І лист, в якому повідомив, що на балу будеш ти. — Вона хмикнула, зігнувши брову.
- Здається, я здогадуюся, хто цей «чарівник у блакитному вертольоті». Ну не важливо. — Владу, якщо чесно, теж було начхати, хто надіслав йому це запрошення. Він не хотів це обговорювати, тому випалив:
- Неллі, я більше ніколи не відпущу тебе, чуєш? - Вона тільки загадково посміхнулася у відповідь.
- Дуже смілива заява. — Влад зрозумів, як сильно йому не вистачало її. Цих дражливих ноток в голосі, цих ласкавих хитриночок в медово-золотистому погляді.
 

- Ти знаєш, що у тебе очі тигриці?
- Такі ж жовті? — Розсміялася Неллі, відкинувшись спиною на кам'яну балюстраду балкончики.
- Такі ж сміливі. — Вона посерйознішала.
- Ти не правий. Я зараз дуже сильно боюсь. Боюся того, що повинна тобі сказати.
- Тоді я перший? — Примружився Влад, перехоплюючи її замерзлі долоні.
- Сумніваюся, що ти скажеш мені те, що я збираюся сказати тобі. — Зовсім тихо, під ніс, пробурчала Неллі, але він не почув її. Просто витримав паузу, і підняв її підборіддя так, що зустрітися поглядами.

 

У цей момент, я ...

- Я люблю тебе, Неллі. — Всього чотири слова, але для мене вони стали цілим світом. І я задихнулася від цього всепоглинального відчуття, що охопила мене, якому не змогла підібрати назви. Я так чекала цих слів, а він продовжив, трохи збиваються і хрипким від хвилювання голосом.

- Єдина помилка, яку я зробив, це те, що не сказав тобі про свою любов раніше. В ту ніч, коли ми були разом. Коли наші тіла злилися воєдино, ти стала для мене другою половиною. Але я злякався власних почуттів до тебе, я спробував сховатися за фальшивими виправданнями. Я зарився в спогади, хоча завжди пишався своїм умінням адекватно сприймати дійсність. Всього сім днів поруч з тобою ... а ти повністю змінила моє життя, перевернула її догори дном.

Коли ти пішла, я зрозумів, що без тебе я не можу дихати. Я існую, як бездушний робот. І ніяка пам'ять про минуле не перекреслить того, що народилося між нами. Я ніколи й нікого так сильно не любив. Навіть в моєму минулому шлюбі. Навіть Світла. Та любов була інша, тиха, тепла, світла. Моя любов до тебе збиває з ніг, вибиває розум. І хочеться робити божевільні вчинки. І хочеться провести кожну хвилину свого життя поруч з тобою. Ти пробачиш мені, Неллі, за мою сліпоту? Даси мені шанс довести, що ми можемо бути разом? - Я рвучко схопила його долоні, притиснувши до своїх грудей.
 

- Так Так! - Майже прокричала я йому на вухо, відчуваючи, як сльози навертаються на очі. Зрадницькі гормони розбушувалися. — Я теж люблю тебе! Але ...
- Мені вже не подобається це твоє «але». —Примружив Влад, але не зрушив з місця, не відриваючи своїх долонь від моїх.
- Це «але» тобі сподобається. Чи ні. Ще точно не знаю. Я сумніваюся в адекватності твоєї реакції. —Нервово засміялася я. - Дещо я можу сказати точно. Тієї ночі між нами зародилося не тільки чудо любові. А ще одне маленьке диво ...
Я зрушила його долоні нижче, поклавши їх на мій живіт, щоб він відчув його тверду опуклість. Влад здригнувся, ніжно погладив його. У його листопадових очах проступило розуміння ...
- Дитина? — Пепнув він з недовірою, дивлячись кудись повз мене. - Моя дитина?
 

- Твоя і тільки твоя. — Кивнула, підтвердивши його слова, я. Хоча відчула в серці зрадницький укол страху. Що він скаже мені на це? Чи повірить в диво?
Влад повірив. Те, що він зробив після, до кінця моїх днів залишиться в моїй пам'яті. Буде стояти перед очима так, ніби це було вчора. Він опустився на коліна, ніби я раптом перетворилася в божество, і почав цілувати мій живіт.
- Що ти робиш, встань! — Сльози бризнули з моїх очей, я не змогла стримати емоцій, і теж опустилася на коліна, взявшись несамовито обіймати Влада. Він не поворухнувся.
Лише через кілька хвилин, я змогла прийти в себе настільки, що витерла сльози та віддихалася. Я стояла на балконі, спиною до Влада, відчуваючи, як він обіймає мене ззаду, так міцно.
 

- Ну що, твою пропозицію щодо «бути разом» в силі, навіть з поправкою на третього майбутнього члена сім'ї? — А ще, я, нарешті, знайшла почуття гумору. Хоч якесь його подобу.
- Ти ще питаєш! — Влад одним різким рухом розвернув мене до себе так, щоб ми опинилися віч-на-віч. І міцно стиснув свої руки на моїх плечах.
- Звісно так! — Видихнув він вже в мої губи, впиваючись в них шаленим поцілунком, на який я не могла не відповісти. Але встигла прошепотіти ледь чутно:
- Люблю тебе…