Глава 1. Нарешті рідна домівка

Я захекана і вкрай виснажена вкочую величезну валізу в квартиру. Щоб йому грець, цьому п'ятому поверху. З мене зійшло сто потів, поки я перла цей гроб на колесах сходинами. Думала там і поляжу, між третім і четвертим поверхами, зі своїми скарбами.

Квартира зустрічає мене мовчанкою.

Де ж Мія? А бабуся? Я ж писала, що сьогодні приїду. 

Двері відчиняються і заходять мої рідні дівчатка.

У бабусі з рук вислизають пакети і вона радісно кидається до мене:

-Маласю!

Я обіймаю її у відповідь і дивлюся на сестру, яка так і стовбичить у дверях. 

-З приїздом, - буркоче Соломія і, швидко зкинув взуття, йде до своєї кімнати. Не на таку зустріч я сподівалась від рідної сестри.

-Що це з нею? - питаю у бабусі.

Бабуся знизує плечима:

-Перехідний вік.

Я рипаюся за сестрою, щоб дізнатися, яка муха її вкусила.

-Зачекай, - притримує мене за руку бабуся, - дай їй трохи поміркувати, заспокоїтись. А то зараз тільки посваритесь.

Я кліпаю очима в подиві.

В рідких розмовах по скайпу я помітила, що Мія неохоче розмовляє. Але я засунула ці думки подалі, бо було багато інших турбот і я була виснажена роботою. Думала вона просто сумує за мною. А виявилось, що це серйозна образа, від якої я так легковажно відмахнулася.

-Йдемо поки продукти розкладемо, - бабуся тягне мене на кухню.

Я задумливо попленталась за нею:

-А я вам подарунків привезла. Солодощів… - в'яло кажу.

Бабуся дістає моркву, картоплю та простягає мені:

-Зараз зготуємо борщика, насмажимо картопляників. Ми якраз купили домашню сметанку. - говорить б і вправно мене відволікає чисткою овочів. - Ти ж знаєш цю ненажерку, сама прискоче на запахи. А потім і чаю посьорбаємо з твоїми заморськими лагоминами.

Бабуся в нас добра і весела. А готує так, що аж з пальцями можна поз'їдати її смаколики. Ніколи нас не сварила, не наказувала й не обмежувала простір, а тільки м'яко направляла на правильну доріжку. Й у свої шістдесят п'ять виглядає пречудово. Завжди з зачіскою, манікюром та з помадою. Завжди в сукні, на невисоких підборах та з модною сумкою. Зараз, правда, більше в мокасинах чи лоуферах ходить. Як каже ба: "Щоб бути з вами на одній хвилі, та й ноги не казенні".

Займу краще свій мозок приготуванням їжі, аніж розмішувати ложкою в голові сумні догадки.

В чотири руки ми вправно зготували смаколиків, що я вже сама кружляла навколо каструль і пускала слинки на картоплянички з рум'яною скоринкою та м'ясною начинкою. А борщик? Це моя мрія та мої кулінарні сни, що настирливо лізли з того часу, як я поїхала за кордон.

Бабуся дістала з протвінь з гарячими пампушками й ми сиділи натирали їх золотисті бочка чесноком. А що? Я сьогодні цілуватися планів не мала, сподіваюсь, Мія теж нікого не налякає своїм пампушковим амбре.

-Піду, покличу Соломійку.

Я розклала серветки, зверху поставила тарілки для першого та другого, ложки-виделки. У керамічний кухлик налила сметани. Насипала у порцеляновий квітчастий заварник ягідний чай, залила гарячою водою та закутала рарітет рушником, щоб напій настоювався.

Сама сіла на стілець в очікуванні своїх дівчат. 

Першою зайшла з незадоволеним лицем Мія, позаду йшла бабуся та підпихувала її в спину й суворо щось нашіптувала.

Від такої картини в мене знов споганився настрій.

-Так усі сварки виносимо геть з кухні, - попередила ба, - не розпорошуйте мені тут свої негативні емоції над моїми пампушками. Он вони вже сіли, бідненькі, від ваших похмурих мордочок. А були такі пухкенькі!

Мія закотила очі і мовчки сіла за стол. Витягла серветку з під тарілки, начепила її на себе й з самим аристократичним видом взяла в руки ложку. Я тільки фиркнула, бабуся погрозливо замахала мені кулаком. 

Ба насипала всім борща, всілася між нами:

-Смачного! Мої улюблені онучечки!

-І тобі, - відповіли ми одночасно.

За столом була така напружена тиша, що її можна було розрізати ножем. Бабуся, щоб заповнити чимось незручність, прийнялася оповідати мені про всі сусідські плітки:

-А уявляешь, твоя однокласниця Хоренко, що родила двох від першого чоловіка, одружилася знову і народила ще одного. Так ось, вона знову вирішила розлучатися, бо знайшла якогось італійця і зібралась переїжджати до нього. Оце пристрасті, оце шкандалі!

-А діти з ким залишаться? - запитала головне, що мене турбувало в цій історії.

-З собою забере, бо італієць своїх не може мати, а дуже хоче.

-Оце несподіваний хеппі-енд. Добре, що саме так все склалося.

-Отож. Тепер бігає Світка, гардероб збирає. Не хоче впасти мордою в багнюку перед італійцями, - хихоче бабуся.

-Так в них там такий одяг, що наша легка промисловість і поряд не стояла.

-Вона швачок шукає, щоб їй українських вишиванок, спідниць та платтів нашили. Нехай усі бачать, хто приїхав, - бабуся вправно перекривляла Світку.

Я реготнула, Мія видавила посмішку, а бабуся сиділа задоволена ефектом від своєї акторської гри.

-Ось, у кого життя не йде, а біжить! 

-Оце ти бабусю точно сказала. Ми теж майже не помітили, поки нашої Мілени два роки не було. Так швидко все проплинуло, - похмуро пробуреотвла Мія, навіть не підіймаючи голови від тарілки.

Я примружила очі й тяжко видихнула.

-Ти знов починаєш? Я ж просила залишити сварки поза столом! - гримнула бабуся.

-Аякже, це ж люба Міленочка приїхала. Спочатку покинула, а тепер зустрічайте її з рушником та квітами: "Ось, я повернулася!" - Мія стрімко підвелася на ноги, зачепивши стілець, що той з гуркотом полетів додолу, й побігла в свою кімнату.

-Стій, давай поговоримо, - відчайдушно кричу їй в спину. 

-В пеклі я бачила твої балачки. Навіть і не думай, що я буду з тобою розмовляти! - Мія голосно гримнула дверима та ми почули звук закриття клямки.