Глава 2. Де мені щастить знайти роботу за фахом

Наступного дня Мія з самого ранку кудись гайнула. А я, повештавшись безглуздо по квартирі, вирішила сходити в гості до мого класного керівника й за сумісництвом вчительки англійської мови.

Мені в житті зустрілось багато хороших людей, які компенсували невдалих батьків і безкорисливо допомагали мені. Наче доля полегшувала свою карму і зіштовхувала мене з ними.

Про Олену Іванівну в мене самі найніжніші спогади. Вона знаходила час на добру усмішку для кожного зі своїх бешкетливих підопічних.

Її життя склалося не дуже щасливо. Спочатку жінка втратила доньку, а згодом і чоловіка. Залишилась зовсім одна, але її серце не покрилось кригою і вона всю свою нерозтрачену любов віддала своїм учням. 

А мені не вистачало материнського тепла, тому і я тяглася до Олени Іванівни, а вона й була рада, що комусь ще потрібна в цьому житті. 

Моя вчителька, розгледівши в мені хист до іноземних мов, допомагала мені з англійською. Ми дуже багато займалися додатково, щоб я могла вступити до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Конкурс був великий, але мені вдалося стати студенткою факультету іноземних мов. 

З дитинства мене цікавила мова кохання - романтична французька. І хотілося вивчати, авжеж, саме її, але мрії розбилися об реальність. По-перше, на навчання прийшлося б їхати в інше місце, по-друге, вона не користуються таким попитом у роботодавців. Тому я пішла опановувати популярну й більш звичну англійську.

Але все одно мені дуже подобалося вчитися і я мріяла, як буду цікаво проводити уроки для дітлахів. Мої наївні мрії знов розбилися об реальність. Дітям до англійської було байдуже, зарплатня мізерна, на додаткові заняття не змогла назбирати учнів за відсутністю досвіду. Тому я вирішила податися на заробітки закордон, а в подальшому вже шукати кращої долі в нашій столиці.

Дорогою до Олени Іванівни зайшла до кондитерської, купити улюблені тістечка вчительки.

Жінка дуже зраділа моїй появі. Ми пили чай, зажовуючи солоденьким, та пліткували. Кто з однокласників одружився - вийшов заміж, хто діточок народив, хто куди поїхав і хто чим займається.

-Я чула ти нещодавно повернулася. Пилипина Михайлівна казала, що ти працювала за кордоном довгий час.

-Так. Два роки мене не було. Скучала і за домівкою і за рідними неймовірно.

-А чого поїхала тоді? Так гроші потрібні були?

-Я думала, що зароблю грошей і ми з сестрою переїдемо до Києва. Там і з роботою краще і Мія в університеті б навчалася. Але сестра вперлася рогом і не захотіла перебиратися до столиці. 

-І що ж? Переїжджати вже не будете? - поцікавилась Олена Іванівна.

-Не знаю. Соломія не хоче покидати бабусю. А з нами вона точно не поїде, не покине своє рідне місто. Хоча бабуся сама казала, щоб ми не сиділи тут.

-Ну, Пилипина Михайлівна, звісно, старенька, але не безпомічна поки. Та і я б допомогла, коли треба.

-Так, але тягнути проти волі Мію до Києва я не маю ніякого права. І знов покидати їх не хочу. Мабуть, прийдеться шукати тут роботу якимось менеджером, - засмучено вимовила я. Бо все ж таки мрії про викладання англійської не покинула.

-Почекай сльози лити, - вчителька стрімко підвелася та пішла у кімнату.

Повернулась Олена Іванівна хвилин через п'ять у радісно-збудженому стані.

-В мене для тебе є добра новина! - вигукнула жінка.

Я у відповідь розвісила вуха.

-У моєї подруги донька - викладач англійської в університеті. Вона на днях пішла в декретну відпустку. Можу тобі дати її телефон.

-Та ні, я не піду, - я махнула рукою.

-Чого це? - здивувалася вчителька.

-Але ж в мене немає досвіду зі студентами, я вчила тільки першокласників. І диплом у мене лише бакалавра. 

-Ну от тобі якраз і мотивація, щоб отримати магістра, підвищити кваліфікацію. Наберешся досвіду. Це все ж таки Вінницький національний технічний університет, а не якась шахрайська контора.

-Все це так, але я все ж не думаю, що підійду, - зітхнула я.

-Не будемо гадати на кавовій гущі, а краще подзвонимо і з перших вуст все дізнаємось, - Олена Іванівна прийнялася завзято тиснути пальцями екран телефону.

-Галино, у мене тут є хороша дівчинка на місце твоєї Оксани. Дасиш її номер? Так, давай-давай. Вона тут поряд, - жінка прикрила рукою слухавку і звернулася до мене. - Зараз тобі Оксаночка все особисто й пояснить. Вона в гостях у Галі.

Олена Іванівна піднесла знов слухавку до вуха і прислухалась:

-Ксюню, доброго дня! Як почуваєш себе? Крихітка ще не дуже там тебе турбує? От і добре. Так, у мене тут моя колишня учениця Міланочка. Розумниця і майже твоя коліжанка. Я дам їй слухавку.

Я зі скепсисом беру смартфон:

-Доброго дня, Оксано.

На тому боці веселий дівчачий голос відповів:

-Доброго, мій намісник. Нарешті ти знайшлася! Маю на це надію, бо наша завкафедри не хотіла мене відпускати, поки не знайду собі заміну. А я їй кажу: "Нема питань, Тетяно Олексіївно, приймете пологи з професором Никанором Степановичем в лаборантській, а потім будемо по черзі всією кафедрою сидіти з малюком". - Оксана весело засміялася мені у вухо.

Я тільки кліпала очима, бо не знала чи мені теж сміятися, чи краще помовчити.  

-Не звертай уваги на мої сумнівні жарти. Це все вагітність, - промовила гумористка.

Я хмикнула:

-Не буду. Я хотіла сказати, що маю тільки бакалавра, тобто диплом вчителя іноземної мови.

-Місце двічі декретне, тому нікого кращого вони не знайдуть. До речі, будь обережна, а то місце стане тричі декретним, - хихітнула Оксана. - Будеш викладати профанглійську для заочників-машиністів, ну й інколи ходити по замінах. Нічого складного.

-Але ж я не знаю професійної мови, тим паче в машинах нічого не розумію.

-Пригальмуй свою паніку! Заочники-машиністи англійську використовують тільки, якщо треба хитромудро вилаятись. Вивчиш парочку матюків і можеш йти на лекції. Жартую, - у смартфоні знову роздався дзвінкий сміх. - Я дам тобі свої напрацювання, список методичних посібників. Та й на кафедрі наші мамонти завжди готові прийти на допомогу молоді. Впораєшся! На роздуми в тебе три секунди. Я рахую: один, два, три!