Глава 4. Данило або справжня дружба не іржавіє

Йду з супермаркету, неспішно заходжу до двору, розмахуючи пакетами і наспівуючи попсову пісеньку. Зненацька мені закривають очі долонями. Я зупиняюсь в ступорі і мацаю ці нахабні руки... Чоловічі. Я здираю з обличчя безпардонні пальці та повертаюсь, щоб подивитися на цього сміливця. І його вдача, якщо він безсмертний, інакше трупу не уникнути!

Обертаюсь і вирячаю очі в подиві:

-Дан? 

Молодий чоловік змахує долонями:

-Ну нарешті! Я думав вже не пізнаєш свого друга дитинства. 

Я погрозливо показую кулак перед носом Данили: 

-Я цьому другові зараз випишу по перше число!

-Оце, матінко, ти хватку вже втратила. Вік чи подобрішала? - зареготів цей клоун. - Раніше, викинь хто такого коника, вже лежав би на землі, тримаючись за ребра. 

-Твоє щастя, що я хватку втратила. Хоча можу наздолужити, - я знову погрозливо підняла кулак до самого клоунського носа.

-Ой, мілкота, не рикай на великого дядька, -  хлопець зверхньо махнув на мене долонею.

-Коли це ти став великим дядьком? - поцікавилася я. - В нас різниця лише в п'ять років. І я не мілкота!

Дан обдивився мене з голови до ніг:

-Те, що ти вже не мілкота, я помітив. Підросла, згарнішала! - він задоволено прицмокнув язиком.

Я почервоніла від неочікуваного другового комплімента:

-Звичайно підросла! Скільки років ми не бачились? Та й ти змужнішав, в ширину роздався, - я помацала його біцепс.

Дан направив мій палець собі в рельєфний грудак:

-Сюди потикай. Тут суцільна  сталь! - горделиво зауважив хлопець. 

Я потикала в науачаний грудак, в прес та з повагою хитнула головою, мов так, усюди суцільна сталь.  

-Які плани на вечір? - цікавиться Данило.

-Та начебто ніяких, - я морщу лоба, в спробі згадати якісь важливі справи, та знизую плечима. - А що, є пропозиції?

-Авжеж! - хитро посміхається друг. - Я б запросив тебе до батьків на обід, мама вищала б від восторгу, але вони поїхали за місто. Тому буду тебе годувати деінде. В мене друг відкрив італійський ресторанчик. Там вина - смакота! Як тобі таке?

-Так я ж не п'ю зовсім, - я скривила ніс.

-Треба, за зустріч треба! Тим паче, коли ти спробуєш цей нектар богів, то сама потім прохатимеш добавки! - переконував Дан.

-Коли це ти став поціновувачем елітного алкоголю? - насмішливо здіймаю брови. - Пам'ятається мені, нещодавно хтось пивасик сьорбав по лавках.

-Міняються часи, змінився я та мої уподобання, - пафосно вимовив друг. - Зараз я скажу магічні слова, після яких ти точно не відмовишся. 

-Ну-ну, - моїм скепсисом можна розрізати бетон.

-Я запрошую - я й викладаю грошики! Всі твої бажання за мій рахунок.

-Ну це дійсно мене переконало! Як я можу пропустити таку гулянку, ще й за твій рахунок? - люблю повеселитися, особливо попоїсти, ще й за кошт Дані.

-Тоді домовилися. О сьомій на нашій лавці, - Дан пішов до свого під'їзду і наостанок вигукнув. - І не запізнюйся, не на побачення йдеш!

-Ой, не лепечи вже своїх дурниць, - я теж майнула додому.

Данило Скорик - ще одна людина, що стала для мене подарунком від долі.

Дан, кращий друг дитинства та майже старший брат, не дозволив впасти на саме дно в тяжкому підлітковому віці. Коли матір була зайнята своїми залицяльниками, а я надана сама собі, він за вуха притягнув мене до спортзалу. Змушував до посиніння займатися єдиноборствами, щоб мені не вистачало сили на будь-які дурощі. Дан став моїм талісманом, вірою в те, що в мене все буде добре.

-Ти так начепурилась, ніби в вас побачення, - хитро помічає Мія. Сестра лежить на моєму ліжку, підпираючи долонями підборіддя та дригаючи ступнями у повітрі.

Поміж нами крихке перемир'я й я боюсь його розтрощити.

-Не неси дурниць, це лише зустріч старих друзів, - відмахуюсь від слів сестри.

-Авжеж-авжеж, - хитро посміхається Мія. - А ти натягла цей топ з декольте і обтягуючу спідницю, щоб потеревеніти про футбол. 

-Я повинна виглядати пристойно, - незворушно відповідаю, - ми йдемо до італійського ресторанчику.

-Ось бачиш, а я про що, - Мія задирає вказівний палець догори. - Вразиш хлопця своєю блискучою красою, а потім серце розіб'єш відмовою. 

-Відчепися, - прошу сестру. - Та, взагалі, я його не цікавлю, я для нього завжди була молодшою сестрою.

-Авжеж-авжеж, заспокоюй себе, - знову хитро розтягує губи в посмішці 

Мія. - Та він очей з тебе не зводив!

-Коли це він очей з мене не зводив? - скептично цікавлюся. - Не пам'ятаю щось такого! Та він мене мілкотою завжди кликав.

-От як верхні дев'яносто виросли, так і почав не зводити. А ти - наївна! - Мія тицьнула в мене своїм вказівним пальцем, яким сьогодні сестра надто часто маше перед моїми очами. - Це він спеціально, щоб тебе не лякати.

-А звідки в тебе такі пізнання в чоловічій психології? - запитала підозріло.

-Книжки розумні читала, - Мія показала мені язика і покинула кімнату. Мабуть, щоб не нарватися на подальші питання. Закоркуємо цей момент і повернемось до нього згодом.

Я вийшла у двір рівно о сьомій годині. Побачивши Дана, що сидів під кленами на нашій лавці, попрямувала до нього.

Він, оцінюючи провів по мені поглядом від ніг до голови, й на італійський манер прицмокнув три пальці, показуючи, що я добре виглядаю. Я посміхнулася, бо його комплімент прийшов мені до душі. Може Соломійка має рацію, і я йому все-таки подобаюсь. Бо щось він за сьогодні часто звертає не мою зовнішність увагу.

-Попереджую одразу. Бабуся, як дізналася куди ти мене ведеш, то силоміць напхала голубцями. Щоб я перед тобою хрумала лише салатом. Ба не втрачає надію, що в нас зв'яжуться стосунки.

Дан посміхнувся:

-Моя мати теж спить і бачить наше одруження.