Глава 5.1 Жижа та бразильські костюми

Продовження...

Дан в своїх гавайських шортах поважною павою ходив пляжем. Усі жінки, авжеж, звертали увагу на нього. А він горделиво крокував й інколи кидав на мене погляди, мов дивись якою популярністю я тут користуюся.  

А я тільки сиділа та ховала свої посмішки. Правду кажуть, що мужчини - це малі діти.

-Як водичка? - спитала я в Дана, коли він нарешті підійшов до мене.

-Парне молоко! Йди швидше купатися поки ще гаряче повітря.

Літо цього року видалося пізнім. Червень був холодним, липень - дощовим, але матінка-природа все ж вирішила  взяти своє і відігралася сповна на серпні. Від спеки хотілося вже втекти десь на Північний полюс. 

І хоча вже Ілля-пророк воду остудив, але через таку погоду вона не встигла зацвісти й всі продовжують купатися.

Подивимось, що в вересні нас чекає. Не здивуюся, якщо до самісінького жовтня будемо засмагати.

Сидячи я зняла шорти та стягнула футболку. Підвелася на ноги та розім'яла кісточки, задерши руки та нахиляючись вбоки.

-Тепер я вірю, що ти не наїла боків! - Дан поїдав мене очима. У відповідь я тільки пирхнула та, похитуючи стегнами, повільно пішла до води. Й я відчуваю, що Дан обернувся слідом та продовжує мене розглядати. Мені так і кортить теж обернутися, щоб подивитися на реакцію хлопця.

Це він для мене досі хлопець, хоча Данило вже давно молодий гарний мужчина. Але язик не повертається називати його мужчиною, бо це означає, що я сама поступово переходжу в наступну вікову категорію: від дівчини до жінки. О, небеса всемогутні! Який же час швидкоплинний.

Я заходжу по пояс в воду, а вона і справді дуже тепла. Стою в роздумах. Чи зухвало пірнути мені, але не хочеться волосся сушити, бо як ніяк в нас майже побачення. Чи просто зайти в воду. Й поки я розмірковую та закручую хвоста в гулю, хтось хапає мене під водою за ноги.

Я скрикую та рефлекторно брикаю ногами. Й після такого акробатичного етюду не втримуюсь та майже пірнаю у ставок. Але в останню мить мене підхоплюють та рятують чиїсь сильні руки.

Я дивлюся на рятівника й мені дуже хочеться повідкручувати йому руки. Бо це витівки Дана.

-Жінко, ти своїми кінцівками мене майже не забила! - фальшиво обурився друг.

-Я заб'ю тебе наступного разу, якщо ще спробуєш викинути такого коника! - погрозливо помахала кулаком перед його носом. - Мене ледь удар не прихопив!

-Щось часто ти мені загрожуєш фізичною розправою.

-А ти веди себе нормально, фізичних розправ і оминеш. Й прибери врешті-решт свої кінцівки! - я почала видиратися з рук Дані.

-Яка ти жадібна! Вже й трохи потримати гарну дівчину не дають, - хлопець образливо надуває губи та робить котячі очиська. Не ту сферу діяльності Даня обрав, ой не ту… Треба було в актори йти! "Несерйозно", - скажете. Байдуже, зате весело! З Даном - так це точно. Він на порожньому місці пригоди вигадає.

-Ну добре, - змилостилася я, - можеш ще хвилинку потримати мене на руках.

-Більшого я не міг і жадати. Дякую вам, о щастя моєї душі! - пролопотів Дан, кривляючи індийских мужчин.

Ми в одночас зареготали.

-Ти диви обережно! Не впусти щастя своєї душі, а то регочеш, мов конь! - зробила я зауваження Дану.

Й ми знову зайшлися гоготанням, що Дан і справді майже мене не впустив у ставок.

Ми ще поплавали, побризкались та пішли на берег тоді, коли вже почали покриватися синіми пухирцями. 

Я йшла попереду, а Дан крокував позаду.

Наздогнав та прошепотів у вухо: 

-А ти чудово виглядаєш. А навпомацки ще краще.

-Я знаю, - спокійно відповіла йому. І похитуючи стегнами та з гордою поставою пішла далі… Щоб Дан не побачив, що я вся геть зашарілася від його жартівливого, але палкого шепоту.

Сонце вже почало ховатися за горизонтом, повітря швидко втратило свою спеку, що назбирало за день. Та й земля була уже не така нагріта.

Щоб не околіти, ми швидко перевдяглися в сухий одяг. Тепер можна й чарівний кошик відкрити.

Я сиділа на ковдрі та потирала руки в нетерплячці. Даня подав мені серветку та виделочку. Поклав на тарілку смаколиків й простягнув мені.

-Файний жОних з тебе вийде, - ледве не облизуючі пальці промовила я. - А твоя мама знає,  як заманювати в сіті.

-Смійся-смійся! А то ще тобі й доведеться виходити за мене заміж, - Дан хитро кліпнув оком та посміхнувся.

Я від такої зухвалої заяви поперхнулася канапкою та зайшлася у кашлі. Дан з турботою поплескав по спині та єхидно промовив:

-Ну чого ти, обережніше треба. Я, звісно, розумію, що тебе так приголомшила ця новина, але організм треба берегти.

-Звичайно, жонишок, обов'язково буду надалі обережнішою! - так же мило-глумливо відповіла йому.

Ми підчистили вміст кошика та зазбиралися додому.

Поверталися зі ставка ми вже затімно. Дан ввімкнув радіо з якоюсь романтичною хвилею. Грала спокійна музика, яка мене майже заколисала. Я дивилася у вікно та думала думки.

За багато років в нас з Даном склалися гармонійні дружні стосунки. Ми легко розуміємо один одного з напівслова, можемо полаятись, а через три хвилини вже сміятися над якимись жартами. В нас навіть є гумор, зрозумілий тільки нам. Да і захоплення схожі: спорт, подорожі, кінофільми. Можна ще довго розказувати, що нас поєднує. Але чи достатньо цього для стосунків? Питання, яке ми маємо вирішити, не зволікаючи. Адже втратити таку дружбу, що без труднощів подолала час, відстані, розлуки, не хочеться.

Під кінець поїздки я задрімала. Й прокинулася тільки тоді, коли ми зупинилися на в'їзді в наш двір й Дан дмухав тихенько мені в обличчя:

-Прокидайся, засоня. Ми приїхали.

Я відкрила очі та спросоння закліпала очима. Обличчя Дані було так близько, що я трохи зніяковіла та сіпнулася.