Глава 6. Незрозумілості в наших стосунках із Даном

Кілька днів пройшли в тиші. Данило не дзвонив, певно давав мені час, а я ще досі турбувалась за свою ганебну втечу. Й не могла зібрати волю, щоб подзвонити хлопцеві.

Але сама доля допомогла мені…

Я поверталася з університетської бібліотеки й у дворі перестрілася з Даном. Мені здалося, що він мене просто чекав у дворі, але це й на краще. Тому ми обидва зробили вигляд, що нічого такого не було й ми побачились випадково. 

-Привіт, - першим поздоровкався Данило й посміхнувся.

-Привіт, - посміхнулась у відповідь.

-Що тягнеш? - хлопець зазирнув в мою торбу з книжками. 

Знала б, що стільки талмудів наберу, то бабусин візок позичила б.

-Та посібники, методики, розмовники усілякі, - промовила я.

-Зрозуміло. Давай допоможу, - Даня спритно відібрав пакет. - Ого! Ти що таку вагу носиш? Не могла мені подзвонити?

-Та я не думала, що стільки книжок понабираю, - я знизала плечима.

-Жінко, максимум, які книжки ти маєш носити, то це журнали з рецептами! - зарозуміло промовив Дан.

-Що-що ти там кажеш? Рецепти? Я тобі зараз влаштую рецепти! - я пхнула хлопця кулаком в плече.

-Гей,ти чого дерешся? Я ж пожартував, жінко! З вашою мансією спробуй вас ще зажени до кухні, - пробуркотів Дан.

-Емансіпацією, - суворим вчительским тоном виправила цього жартівника.

-Ну я ж і кажу про ваші манси.

-Йди вже, емансіпе недороблене.

Данило допоміг мені донести до квартири пакет. 

-Зайдеш чаю-кави випити? - запитала в хлопця.

-Ні, дякую, - відмовився Данило й, трохи пом'явшись, промовив. - У мене для тебе є пропозиція.

-Кажи! - підбадьорила його.

Нашу розмову перервала бабусин радісний вигук:

-Данцю, рада тебе бачити. Ой, який ти став зАвидний…

Слово "жОних" ми промовили з бабусею удвох. На що ба красномовно на мене подивилася, я - хихітнула, а Дан зніяковів. Ось тобі й маєш. Данило Скорик сконфузився від бабусиних компліментів.

Ще й Мія визирнула зі своєї кімнати та теж стояла і ховала смішинки.

-От виростила нечемну онуку! - бабуся зиркнула на мене, я - зиркнула у відповідь, Мія пирснула, а "зАвидний жОних" стояв та кліпав очима.

Далі з бабусею відбулися миттєві метаморфози й вона солоденьким голосом звернулася до Данили:

-Данцю, ти зайдеш попити чайку? В мене сирнички є добренькі. Хоч поговориш зі старою, а то бач онучки рідні й слова мовити не дають, - кінець фрази ба вже зовсім жалісно вимовляла. От акторка!

Ми з Мією пирснули, "зАвидний жОних" - закашлався, бабуся - стояла задоволена своєю акторською виставою.

-Пилипино Михайлівно, вибачте, але, на превеликий жаль, не можу, - Данчик почав виправдовуватися. - Термінові справи, але наступного разу обов'язково вип'ємо чаю та побалакаємо. Дякую за запрошення.

Хлопець спиною дав ходу до під'їзду.

-Я не прощаюся, я кажу до побачення! - крикнула вслід ба.

-Бувайте! Мілено, можна тебе на хвильку? - запитав спантеличений Данило.

Я вийшла з квартири, причинивши за собою вхідні двері, та почула полегшений видох з боку хлопця.

-Це бабусі сумно. Вона жадає правнуків, - пояснила я дивну поведінку ба.

-Я так і зрозумів. У кожної свої способи щодо отримання маляток від своїх дітей, - хмикнув Дан, натякаючи й на свою матір.

-Це точно, - не могла не погодитись я.

Ми замовкли. Данило трохи знітився, а потім рішуче промовив:

-Я, взагалі, що хотів. Батьки ж повернулись в місто й поки сидять тут. А мама хоче з дачі забрати свою консервацію. Тому пропоную з'їздити на нашу фазенду. 

-Мда… Ну така собі пропозиція, - я хмикнула. - З'їздити на дачу забрати мамину консервацію.

-Пропоную закріпити поїздку моїм фірмовим шашличком, - рекламував свою фазенду Данило.

Я мовчки роздумувала.

-Це тебе ні до чого не зобов'язує, - хлопець почав вмовляти мене. - Швиденько з'їздимо за місто. Відпочинком, поїмо м'яса, вип'ємо смачного вина, відзначимо твою нову роботу. Мені одному не хочеться їхати, невесело.

Маркетингова акція "На дачу за маминою консервацією" дала позитивний результат.

-Добре. Вмієш ти вмовити, - погодилась я, врешті-решт. - Але поводь себе пристойно, ти сам сказав: "Поїсти м'яса".

-Та ти сама поводься пристойно! А то знаю я вас. Тільки-но виїдемо на природу, ковтнеш кисню, від свободи оскаженієш та сама накинешся. Ще й відбиватися прийдеться.

Я постукала пальцем собі по лобі, показуючи, що хтось несе повну дурню:

-Йди вже! Поки я не оскаженіла й не накинулась тут на тебе.

-І піду! - запевнив хлопець.

-Іди!

-Ще жалкуватимеш!

-Сто відсотків. Ти ще не пішов, а я вже жалкую… що ти досі тут!

-Тепер точно піду! Нечуйна ти! - Дан почав спускатися сходами, але через кілька сходинок зупинився, - я заїду за тобою о першій годині. Будь готова.

-Окейно. До зустрічі. Піду збиратися, - та повернулася до квартири. 

-Ба, ти своїми виставами усіх хлопців розженеш! - крикнула я бабусі, яка поралась на кухні.

Ба вийшла з кухні, витираючи руки рушником:

-Які тендітні пішли хлопці. Як він ще свідомість не втратив? Таки злякався бабусеньки.

Мія виглядала з-за спини бабусі та нахабно хихотіла.

-А ти що регочеш? - я склала руки в боки та удавано суворо запитала у сестри. - Ти краще готуй морально своїх хлопців до зустрічі з бабусенькою-янголятком Пилипиною Михайлівною. Вона ще й не таке вигадає. Це Данило вже звичний, та й того пройняло.

-Ой, не вигадуй! - бабуся махнула на мене рукою та повернулася до кухні. Мія почимчикувала за мною в кімнату. 

-Розказуй, - Соломійка всілася по-турецьки на ліжко та підперла кулаками підборіддя.