Глава 7. Мій перший робочий день

Два тижні пролетіли, ніби одна мить. 

Тим паче провела я їх не зовсім так, як планувала.

Збиралася сидіти до посиніння в універській бібліотеці та на кафедрі. А сама бездарно прогуляла. 

Щиро дякую Оксані та її лекційним наробкам. Дівчина хоч і здалася мені в розмові несолідною, але до роботи ставилася з усією серйозністю та педантичністю. Всі її матеріали були систематизовані. Я майже не турбувала дівчину, бо все і так було зрозуміло.

Тридцятого я сходила не педраду нашого факультету, тридцять першого - на нараду кафедри. Познайомилася зі своїми колегами. Начебто, всі привітні та приємні люди. Далі буде видно, але поки що я не мала приводів для занепокоєння.

Мене не кинули одразу до студентів, як кошеня посеред вулиці, а залишили на підхваті. Коли прийдуть заочники, я якраз розберуся що до чого.

І ось, нарешті, перше вересня. Дочекалася! 

Збирали мене в університет усі разом. Бабуся готувала сніданок, щоб я там не впала знепритомна перед студентами. Мія "веселила" своїми жартами, а насправді дратувала та заважала збиратися. Вкінець я гримнула на неї і вона ображено пішла допомагати бабусі. Краще б продовжувала мій мозок трощити, бо пам'ятаючи про її таланти до кулінарства… Маю надію, що не проведу свій перший робочий день у вбиральні.

Утрьох поснідали сирниками, запили кавою:

-Смачна, - помітила я, з задоволенням присьорбуючи напій богів.

-Це я варила! - з гордістю вимовляє Мія.

-Ооо, беру свої слова про твоє кулінарне безталання назад. Кава - чудова! Але все інше… - я морщу нос.

-Я тобі більше ніколи не буду варити каву, бо ти мене ображаєш, - Соломійка показала мені язика.

-Я просто натякала, що тобі треба більше практики і все вийде.

-Станеш моєю піддослідною? Буду випробувати на тобі свої майбутні шедеври? - сестра в передчутті потерла руки.

Я підвелася прибрати недоїдені харчі в холодильник та вдавано приречено зітхнула:

-Треба не забути в аптеку зайти за активованим вугіллям та Лоперамідом.

-Я все чула, - сказала Мія, миючи посуд.

Я показала сестрі язика та пішла до себе чепуритися.

Переді мною стояла майже нереальна задача. Я повинна мати вигляд серйозного викладача, але в той же час не хочеться бути синьою панчохою чи походити на легковажну молоду особу, яку будуть плутати зі студентками. 

Спитаєте, де тут логіка? 

А де ви бачили жінку з логічною логікою?

Її тут попросту немає, бо ми особистості різносторонні та непередбачувані, як сніг у квітні.

Ось вона - вища математика! З аби чого сплести мереживо стилю та краси.

Тому для першого робочого дня я обрала перевірену класику - чорна спідниця-олівець до колін, блідо-бірюзова шифонова блуза та тілесні туфлі на шпильках.

Довершенням образу стане сірий шкіряний портфель, що можна носити, як пристойну ділову сумку.

Я зробила легкий денний макіяж. Розріз своїх синіх очей підкреслила стрілками та тушшю. Дякую генам за свою гарну шкіру! Потреби в тоні у мене не було, тому лише підкреслила скули рожевими рум'янами. На губи нанесла неяскраву, теж рожеву, помаду.

Зачіску з витребеньками вигадувати не стала, просто заплела своє пшенично-золоте, а зараз від сонця здебільшого блондинисте, волосся у косу на французький манер. Трохи розпушила її та випустила кілька прядок.

Я вдивлялася в велике коридорне дзеркало та почувала себе на всі двісті відсотків. Сто з яких були на совісті безшовної, ідеально гарної й зручної, білизни та тонких, майже невидимих, панчох.

Мія домила посуд та пішла погледіти на мене:

-Будуть твої студенти на тебе слинки пускати, - хмикнула сестра.

-Чого це? - я пройшлася руками по спідниці. Декольте нема, блуза непрозора та ростібнута лише на верхній гудзик. Спідниця пристойної довжини, макіяж доречний.

-Ти ж виглядаєш, як реальна фантазія із кіно для дорослих, - добила мене Соломійка.

-Нормально виглядає. Надягни окуляри, щоб всі знали, що ти розумна, - виглянула зі своєї кімнати ба. В неї, зрозуміло, свої мотиви - правнуки. Тому її слова не мають об'єктивності. 

-А це головний фетіш всіх збочених ботанікив, - тихо захихотіла Мія.

-Йди ти в.., - я розізлилася. Навіть не знаю на кого. На Мію через її дурні жарти, чи на себе, бо вже не встигну перевдягтись. 

-Знаю-знаю, в Занзібар, - продовжувала кепкувати Мія.

-Так, саме туди! - але своїми словами сестра поселила в мені зернятко невпевненості та я все ж таки запитала з надією. - Що справді так не пристойно?

-Нормально, - запевнила мене Соломійка. - Якраз так і повинна виглядати молода приваблива викладачка. Повір, молоді хлопці охотніше підуть на твої лекції та будуть намагатися вразити своїм розумом. Кхм-кхм, якщо він звісно в них є. Аніж до якоїсь невиразної молі. Тільки не будь стервом і все буде добре.

-Небесні сили, дожилися. Вже молодша сестра мені розповідає, як мені поводитись, - Мія ображено відкопилила нижню губу. - Гей, та я в доброму сенсі. Ти мені дуже допомогла. Дякую! Я мала на увазі, що ти вже така доросла і така мудра. І я обов'язково візьму до уваги твої слова. Бо хто, як не ти, знає, як знайти спільну мову з молоддю.

Притисла сестричку до себе та поцілувала у скроню, а Мія зашарілася від таких компліментів. Удає себе дорослою, а сама ще мале дівчисько.

Я взула туфлі, Соломійка простягнула мені портфель. Тут підійшла бабуся та… бризнула мені в обличчя водою й щось прошепотіла під ніс.

-Ти чого? - витріщилася в подиві на неї. - Що це за шаманські витівки?

-Щоб ти розуміла! - обурилася ба. - Я окропила тебе святою водицею та сказала пару слів на щастя. Зовсім не поважаєте свої традиції та віру!

-Добре-добре. Не сварися, - я примирливо поцілувала бабусю у щоку. - Я просто неочікувала, тому й зреагувала так. Дякую за ритуал на вдачу. Тепер в мене двісті відсотків все буде прекрасно.