Поцілунки з присмаком світанку

Глава 17.1 День народження Демченкового друга та інші пакосні особистості

Дорогі мої!

Викладаю обіцяне продовження. Але попереджаю, що буде ще один невеличкий шматочок. Ця глава вийшла великою))

Я витріщила на Дмитра очі. Він замовк і показав, що натяк зрозумів. 

-Тут можна на ти і не по-батькові, - тихо промовила я. - Але маю надію, що в університеті ми так і залишимось в стосунках викладача та студента.

Хлопець хитро посміхнувся:

-А я тільки розмріявся попити кави на кафедрі, а тут такий облом. Я у вас там бачив ще одну молоду гаряченьку викладачку, - Дмитро поворушив грайливо бровами.

-Вона вже зайнята молодим та сильним викладачем, - я єхидно опустила з небес цього самовпевненого бабія та продовжила, - можу познайомити з лаборантом Тамарою Василівною, правда їй шістдесят три. Але вона виглядає молодшою. Правда-правда! На танці ходить. Будеш з нею румбу відплясувати.

-Все-все, я зрозумів! - Дмитро перелякано округлила очі. - Не продовжуй! Пошукаю дівчат десь в іншому місці.

Я хмикнула і пішла на кухню за нарізками.

Мені сподобалися всі окрім Лесі, яка приїхала сюди за компанію зі своєю сестрою Тетяною. 

Ліс, як вона попрохала себе називати, викликала мою антипатію з першого погляду.

Можливо, це дуже суб'єктивно. Але хто приїжджає на дачний пікнік в обтягуючому платті і з укладкою. 

Нехай вона потім і перевдягнулася в джинси з такими дірками, що легше було обмотатися нитками і то пристойніше б виглядало, та неоновий жовтий топ, який закінчувався закінчувався прямо під грудьми. Варто їй тільки підняти руки до гори і все буде видно.

Ха-ха, це, певно, в мені прокинулась моя друга особистість у вигляді моралістки та старої ханжі.

Я також помітила незадоволення в очах іменинника та Демченка.

На запитальні погляди Макса та Мирослава хлопець Тетяни, Кирило, тільки знизав плечима, мов я не винен.

Я з непорозумінням кліпнула очима. Значить, не тільки мені не подобається Леся. До того ж вона пені нагадувала хитру лисицю.

Але, байдуже. Я приїхала сюди відпочивати та веселитися, а не підозри будувати.

Ми з дівчатами виносили харчі та викладали на величезному дерев'яному столі в цегляній альтанці.

А ця лиса сиділа, закинувши ногу за ногу, і палила тоненькі цигарки.

Коли я в черговий раз зайшла на кухню, то почула, як дівчата обсуджували лису. 

Здається, її приїзду ніхто не радий. Я принесла серветки в альтанку та пішла в кімнату "для роздумів".

Ванна кімната зі вбиральнею була і в будинку, але через теплу погоду всі ходили в вуличну кабінку. Я пішла доріжкою якраз повз спеціально облаштовану ділянку з мангалом, де стояли хлопці, смажили м'ясо і щось обговорювали. 

Краєм вуха я почула, як Макс запитав:

-Навіщо ти її припер сюди?

Не треба бути Шерлоком, щоб зрозуміти про кого йшла мова. Звичайно, я уповільнила крок і стала прислухатися.

Кирило почав виправдовуватися:

-Це Танька мене змусила. "Леся тільки-но розійшлася з хлопцем, з яким було все серйозно, і тепер дуже засмучена. Їй треба відволіктись. Не можемо ж ми її покинути тут страждати на самоті!" - Кирило явно кривляв свою дівчину Тетяну.

-Все зрозуміло, - хмикнув Максим. - Каблук.

-Леся обіцяла вести себе пристойно, - промовив Кирило, навіть не звернувши уваги на стидобне прозвище.

-Дивись, вона на твоїй совісті, - попередив Мирослав.

-Не давай їй алкоголю, - сказав іменинник, - бо тоді вона тут влаштує армагедон. А після такого мені Маринка кінець всесвіту зробить. 

-Гаразд, - засмучено погодився Кирило. 

-Така в тебе доля, Каблук, - єхидно промовив Демченко.

На що Кирило показав йому непристойний жест рукою:

-Пішов ти.

Я потопала далі, поки мене не помітили.

Недаремно моя інтуїція голосила, бо такого навіженства я навіть уявити не могла.

День провели прекрасно. Наїлися, напилися не до поросячого вереску, а до приємного настрою. 

За столом вже нікого не було, всі розбрелися по присадибній ділянці, тоді Макс виніс гітару. Іменинник покликав хлопців, разом вони перед альтанкою зробили імпровізовану сцену, розставили лавки.

Сонце вже сіло і навкруги повмикалися ліхтарі, створюючи чарівну атмосферу.

Максим провів пальцями по струнах, визволяючи перший акорд. 

Демченко теж вийшов і всівся на стілець.

Дмитро почав настукувати ритм ложками по кастрюлям. 

Виглядало дико смішно.

-Мирос, давай нашу! - голосно промовив Кирило.

 здивовано глянула на Мирослава.

А він хитро підморгнув мені та пальцями правої руки став клацати мотивчик та наспівувати.

Макс с Дмитром підхопили і скоро це чудернацьке тріо почало наспівувати веселу жартівливу пісеньку про дівчину, що причепилася до парня, мов п'явка, а він від неї тікав.

Як мені розказав Кирило, у хлопців є своя группа "Малина Jam", тільки четвертого учасника сьогодні не має. І вони кілька років тому грали в барах та на міських концертах, а зараз все рідше і рідше збираються разом. У кого робота, у кого навчання.

Я була здивована. Нічого собі, які таланти є у Демченка!

Після кількох грайливих пісень хлопці вирішили заспівати щось ліричне. 

Нарешті тріо "малинового варення" визначили свій репертуар і Максим став тихо перебирати струни.

Дмитро перестав так завзято лупасити по кастрюлям і тепер тільки інколи неголосно грюкав ложкою.

Демченко, відвернувшись десь вбік до кущів, почав співати:

 

“Там, де для когось

Тільки лютий за вікном -

На моїй вулиці давно уже весна.

І дух захоплює немов від висоти,

Бо так живу, немов літаю я,

Так немов літаю я

Кожну мить, коли зі мною ти!”

 

В цих словах я пізнала пісню відомого гурту "Океан Ельзи". Демченко повернувся і стрільнув в мене очима. Наші погляди зіткнулись і я не змогла вже відвести свого.

В нього такий глибокий голос, що легко проникає під мою шкіру, летить по венам і відбивається в самому серці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше