Глава.18 Коли здається, що все добре, а біда може прийти з неочікуваного боку

Дорогенькі мої!

Вибачайте за таку довгу затримку в викладанні продовдення, здається, що натхнення пішло на карантин((

Але обіцяю виправитися!

Ну і бажаю нам не втрачати силу духа, не нервувати, щоб стреси не підривали наш імунітет! Пийте чаї з лимоном та імбирем.

P.S. Я вже пила чай з молодою м'ятою.

Цілую, ваш автор! І бажаю гарного настрою, не дивлячись ні на що!!!

Мирослав, як і обіцяв бабусі, привіз мене ввечері в неділю цілу, здорову та щасливу. 

Підніматися до нас Мир не захотів, сказав хоче відпочити перед важким тижнем. Ба у свою чергу вкрай засмутилася, коли в квартиру я увійшла одна без Демченка.

-А Мирослав де? - ба напала на мене у дверях з питаннями, я навіть не встигла в коридор зайти.

-Поїхав додому. І тобі доброго вечора, бабусю. Так, я теж рада тебе бачити.

Бабуся, не помічаючи мого сарказму, продовжила:

-Як же ти відпустила його, навіть не пригостивши нічим? Він же голодний після дороги.

-Чого він голодний? В нас було предостатньо їжі. М'яса

-То м'ясо, а це домашній суп. Зі свіженьким супчиком ніщо не зрівняється.

От причепилася з цим Демченком.

Я роздратовано сказала:

-Дати адресу? Відвезеш йому супчика. А то як він без нього проживе?

-Яка ти неввічлива, - бабуся засмучено похитала головою.

-Ти у мене не хочеш поцікавитися, може я зголодніла?

-А ти зголодніла? - як ні в чому не бувало поцікавилася ба.

-Ні, дякую. Щось апетит пропав.

-Мілено, не ображайся! Я ж хочу, як краще, - з усією щирістю запевнила мене ба та пішла у вітальню.

-Ти хочеш його їжею приманити чи що? - я скептично хмикнула. - Ти думаєш чоловіки такі примітивні? Пройшли ті часи, коли дружина повинна бути гарною господинею і цього досить.

-Мабуть, ти права. Я тільки заважаю і лізу не в свою справу. Думаю, ти достатньо доросла для свого особистого життя. І порад моїх вже не потребуєш, - тут бабуся схлипнула. - Боже, коли ти встигла вирости? Тільки-но по бібліотеках бігала, від книжок не відривалась, а тепер вже з хлопцями зустрічаєшся. 

-Думаю, мені вже давно пора було відірватися від книжок та більше звертати увагу на хлопців, - я заспокійливо погладила бабусю по плечу.

-От зараз вийдеш заміж, потім Мія і залишусь я сама, - зітхнула ба.

Зайшла Мія, поглянула на картину під назвою "вселенське горе" та всілася поряд.

-Чого одна? Ми тобі правнуків  будемо приводити понянчити, - Соломія притулилася до бабусі.

-Ага, дочекаєшся від вас правнуків! 

О, впізнаю бабусину стару пісню. Значить попустило.

-Ну, якщо ти так насідатимеш на наших жОнихів, то вони перелякаються та повтікають, - сказала Мія і ми втрьох засміялися.

-Добре, вмовили. Я буду підгодовувати пиріжками не так наполегливо, а по-тихеньку та акуратно.

Ми знов гримнули. 

До кінця вечора посмішка не злізала з мого лиця. Мія тільки ходила і хмикала, а бабуся загадково дивилася на мене.

В понеділок я майже не проспала, тому збиралася в університет нормально і на зупинку пішла вчасно. В душі я мала надію, що Мир заїде за мною. Але прийшлося торохтіти громадським транспортом.

На початку першої пари Демченко надіслав повідомлення: "Подзвоню на перерві. Вже скучив!"

Мої губи мимоволі розплилися в посмішці, я підняла голову впевнитись, що моя радісна реакція залишилась непоміченою студентами. І знову опустила щасливий погляд на повідомлення. Я думаю не треба казати, що кінця пари я чекала більше за студентів.

-Привіт, - поздоровався Мир.

-Привіт, - я була рада чути його голос. Я й сама не зрозуміла, що так скучила за Демченком.

-Сьогодні не вийде зустрітися. Робота, термінове замовлення. А завтра мені до батьків на сімейну вечерю. Тож тільки в універі зможемо перестрітися, вип'ємо по горнятку кави. Ти ж не проти?

-Не проти чого? - не зрозуміла я. - Звісно займайся своїми справами і я ж не буду забороняти тобі бачитися зі своїми батьками.

-Взагалі-то, я казав про зустріч в стінах універу. Але я рад, що ти не вимагаєш змінювати мій образ життя, - хмикнув Мирослав і тут же поцікавився. - Чи це поки що?

-Я не лізу в твою роботу, ти не лізеш в мою. А батьки - це святе, - відповіла я.

-Згоден з тобою на всі сто, - посміхнувся Мир. - Так що там по зустрічі?

-Я не проти, хоч в деканаті каву пий, - я теж посміхнулася у відповідь. - Але думаю, що Ніканору Степановичу ти тоді точно не здаси англійську.

-А я через тебе з ним домовлюся. Треба ж мені якусь вигоду мати від тебе, - пирснув ця меркантильна людина.

-Ти добазікаєшся, що ми усією кафедрою в тебе іспит прийматимо, - пообіцяла йому єхидно.

-Так ти кажеш, тобі сподобалась кава в кафе "На перехресті?" Я з тобою згоден, підемо туди, - серйозним тоном сказав Мир, але я чула, що він ледь стримує хихіт.

-Добре, вмовив. Підемо в кав'ярню.

-Мені можна за тобою зайти чи на місці зустрінемось?

Я задумалася. Нічого протизаконного в наших стосунках немає. Я навіть нічого не викладаю в Демченка, то ж і юридично ми не "викладач-студент". Але все одно мені якось ніяково. Я ще морально не підготувалась до оприлюднення..

-З твого мовчання я зрозумів, що зустрічаємось на місці, - хмикнув Мир.

Тому запропонувала найкращий варіант:

-Якщо для тебе це принципово, то заходь. Я просто ще не звикла до наших стосунків, що вони, так би мовити, офіційні.

-Повір, я не настільки принциповий. Мені важливіше, щоб ти почувала себе комфортно, - заспокоїв мене Мирослав. - Давай рухатися в бік оприлюднення маленькими кроками. Згода?

-Так, дякую за розуміння.

Хотіла ще додати "ти найкращий", але в останню мить боягузливо передумала.