Глава 20. Де Мирослав виконує моє потаємне бажання

Наступний тиждень був напружений для нас обох. 

Мирославу шеф підкинув кілька нових клієнтів, своїх знайомих, які потребували грамотного спеціаліста для своїх дорогих авто. А це означало непоганий прибуток і, звісно, багато роботи.

На великій перерві Демченко готувався до практичних занять та виконував лабораторні завдання.

Я робила матеріали для установчої сесії заочників, бо її знов в котрий раз перенесли на ближчий час.

Зустрічалися ми поспіхом в коридорах університету. 

Мир вивчив мій розклад і підстерігав мене біля аудиторій. Далі діяв майже, як первісна людина. Хапав мене за руку і тягнув у темний безлюдний закуток. Добре хоч по голові дубиною не лупцював. Я для виду обурювалася та впиралася, але сама була рада опинитися з ним хоча б у підсобці прибиральниці. Ми поспіхом цілувалися та Мир повертав мене на місце мого викрадення. А я намагалася привести себе до ладу, бо студенти дуже розумні пішли. І в перший раз хитро дивилися на мою трохи розмазану губну стійку помаду, яка не витримала натиску Демченкових пристрастних губ.

Потім вже я порозумнішала, губи не малювала та гладких зачісок не робила. 

Найвищим рівнем милоти було, коли Мир зранку зустрів мене перед кафедрою та передав пончики з латте.

Коротко поцілував мене та втік, щоб не компрометувати перед колегами. Але я була в такому чудовому настрої, що якби Мир не втік, то я, мабуть, затягла його на кафедру. І насмілилась цілуватися геть прямо на столі професора.

Я тихо хихочу, уявляючи очі Ніканора Степановича, якби він застукав нас.

Яка я... Безсоромна.

Це все вплив Демченка! І мені це подобається!

Тож зустрілися ми в четвер на улюбленій лавці біля кафе "На перехресті".  В мене була "півгодинка" релаксу. Я закинула ноги на Мирослава та, прикривши очі від теплого осіннього сонечка, поїдала смачне крафтове морозиво. Демченко з розумним виглядом щось читав на телефоні та ворушив губами. Мені стало смішно:

-Що ти там бурмочеш?

-Та в нас зараз "". Ненавиджу ….історію. я не можу тупо запам'ятати дати та події. Мені легше вивчити, щось де є логічні поняття та терміни. Де ти повинен зрозуміти та переказати своїми словами, а тут спробуй місцями поміняти щось. І все - гаплик.

Я засміялася:

-Ти жалієшся, як п'ятикласник. Але нічим допомогти не можу. Мій розум теж бунтує проти заучування. Як добре, що я вже не вчуся. Хоча наступного літа мені поступати на магістратуру.

-Я на тебе потім теж подивлюся, як ти будеш все вчити, шостикласниця, - посміхнувся Мир. - В пекло …. Треба подивитися погоду на вихідні. В тебе немає планів з п'ятниці до неділі?

-Не має. А навіщо тобі погода?

-Хочу вивезти тебе на природу, - хихітнув Демченко.

-Звучить якось не дуже. Ніби ти мене під предлогом прогулянки хочеш вивезти в ліс і там залишити, як кота, котрий набрид своїм навканням.

-От будеш багато нявкати точно відвезу до ліса, - пообіцяв Мир.

-Ти ж сам перший і повернешся за мною!

-Це точно, - погодився Мир і театрально зітхнув. - Гаразд, не буду нікуди відвозити. В мене є кращий сюрприз для тебе.

-Маю надію, що він мені сподобається.

-Будь впевнена. Сподобається на двісті відсотків, - Мир перевів погляд на годинник та піднявся, простягаючи мені руку. - Ходімо, а то запізнимося на пару.

-Ходімо, - трохи засмучено відповіла я. Бо час з Миром пролітав з космічною швидкістю, а хотілося посидіти разом з ним ще.

Повноцінно ми так і не зустрілися. Мирослав подзвонив ввечері в п'ятницю, я якраз тільки-но прийшла з роботи.

-Сьогодні не зустрінемось, повинен підготуватися до нашої поїздки, - сповістив Мир.

-Я думала ми вдвох проведемо п'ятничний вечір, - розчаровано промовила я.

-Вибачай, Мілесю. Щоб ми з тобою вільно поїхали на всі вихідні, мені треба закінчити термінові роботи в автомайстерні. Ну і щоб ти не сумувала, скину тобі перелік необхідних речей для поїздки. Потім подзвоню, перевірю.

-Який суворий. Ти диви, ще й перевіряти мене буде, - підколола Мира та поклала телефон.

Через кілька хвилин смартфон запілікав, сповіщуючи про повідомлення:

"Водозахисна куртка чи дощовик з простою курткою

Теплі штани

Вовняні носки

Шапка + рукавиці

Зручне взуття

Тепла піжама

Лісова пайта чи тепла кофтина

Гігієнічний набір + рушник"

Й одразу прийшло наступне:

"Візьми чогось солоденького. Можеш навіть бабусиних пиріжків. І якщо є термос з гарячим напоєм"

Щось я не зрозуміла. Ми куди їдемо??

Таке відчуття, що в похід на Говерлу.

Але дзвонити й уточнювати не стала. Бо випитати щось в Демченка - нереально. "Це ж сюрприз!" - відповість він і ще більше роздратує мій інтерес.

Пішла спочатку до бабусі домовлятися про пиріжки, а сама почимчикувала за "солоденьким".

Вечір пройшов справді несумно. Втрьох з бабусею і Мією спочатку дві години шукали термос, котрий в самий відповідальний момент просто якимось магічним чином зник. Знайшли на балконі за пустими склянками з-під консервації. Фух!

Наступні дві години ми намагалися впихнути мої речі по Демченковому переліку в дорожню сумку. Виходило не дуже.  Бабуся почала пропонувати свій "зручний" чемодан часів її молодості.

Ледь відбилася від цього щастя, що важить кілограмів десять сам по собі, а виглядає ще гірше, мов труна для гномів з ручкою та на колесах.

Мія, дірява голова, згадала про свій туристичний рюкзак, коли я вже була у відчаї й вибирала поміж гномовою труною та картатою клейончатою сумкою.

Ми успішно все поклали в рюкзак та з полегшенням видихнули.

Після такого виснажений організм потребував цілющих калорій у вигляді теплих бабусиних пиріжків. І байдуже, що вже давно перевалило за "дієтичну" шосту годину.