Глава 20.1. Де Мирослав виконує моє потаємне бажання

-Побачиш. А зараз ніяких питань, я все одно не відповім.

-Гей, може ти мене все ж таки в лісок везеш прикопати там, - я удавано ображено схрестила руки на грудях та повторила Демченкову міміку, теж відкопилила нижню губу.

Він кинув на мене швидкий погляд та хмикнув, мов усі ці твої жіночі штучки на мене не діють, все одно нічого не розповім.

-А може ти все таки вирішив мене в Дністрі притопити. Я маю знати і хоча б морально підготуватися, - я продовжила свій допит. - Ти що так мене за свою красуню образився?

Мирослав засміявся:

-Звісно ні. Ви жінки нічого не розумієте в авто. Що з вас взяти?

-Нам просто це не цікаво. І, взагалі, це звучало якось зверхньо.

-Нічого такого не мав на увазі. В нас чоловіків теж є теми, що для нас темний ліс, - серйозно промовив Мир, а потім, вишкирівшись, додав. - Наприклад, як можна малювати собі три години обличчя, щоб потім вийти в макіяжі "без макіяжу".

-Це, щоб ти знав, вищий пілотаж, - справедливо обурилася я та хотіла ляснути Демченка по плечу, але подумала, що краще не чіпати його за кермом. Пощастило йому. - Виглядати гарно без мейкапу, майже без мейкапу. Це тобі не коней під капот загоняти.

-Це точно! - нахабно загигикав. - Маю надію, що і не дізнаюсь, як без мейкапу виглядати гарно.

Я захихотіла, викликаючи в голові образи, як Демченко крутиться перед дзеркалом, вглядується в своє відображення, кліпає довгими віями та крутить губи качечкою.

-Тільки не кажи, що уявляєш мене в косметиці. Я цього не переживу!

-Я не уявляю, я це бачу. А будеш погано себе поводити, ще й в життя втілю поки будеш спати, - я кровожерливо посміхнулася. - До речі, а як в тебе такі руки чисті залишаються? Ти ж копирсаєшся в авто весь час.

-Я їх мию добре, - фиркнув Мирослав.

-Ой, не розказуй мені. Виглядають вони, ніби ти кожного тижня до манікюрши ходиш.

-А може й так? Ти ревнуєш? - весело запитав Мир.

-Ще чого! Просто хочу дізнатися, що за майстриня, і собі піти до неї.

-Якщо чесно, то я просто мию руки засобом для зняття макіяжу.

-Що?! - я зареготала, як та коняка підкапотна. - Ну ти даєш! А де ти взяв цей засіб?

Я знов зареготала, уявляючи, як Демченко приходить в магазин косметики і починає обирати поміж міцелярною водою та двухфазним молочком.

Демченко виразно мовчав, стиснувши губи. Я, витираючи сльози та намагаючись зупинити гикавку, знов поцікавилась:

-Так де ти, кажеш, взяв антимакіяжний засіб? Може тобі свій підкинути?

-Від твоїх жартів віє дитячим садком, - спокійно промовив Мир. - Мені мама дала. Сказала, що якщо він змиває її олівець для очей, то і моє мастило змиє. І правда, так добре розчиняє машинний бруд. Боюся подумати чим ви можете обличчя, що такими термоядерними засобами змиваєте потім.

-Це правда, - підтвердила з посмішкою я. - Бачиш, на які жертви ми йдемо заради вас?

-Інколи ці жертви невиправдані, - хмикнув Мир.

Я запитально подивилася на нього, чекаючи пояснень.

-Усі ці ваші наклеєні вії, а ви з ними виглядаєте, мов засмучені корови. А як відклеяться, то взагалі фільм жахів якийся. Чи брови. Що це за черв'яки? Начебто чорними фломастерами намальовані. При чому у всіх однаково, що за кольором, що за формою. Краса!

Я засміялася:

-Тобі треба було не автомайстром ставати, а стилістом-візажистом. Ходили б усі вінницькі жінки зараз, як веселі козочки, а не млосні корови. Підмітив так підмітив. Мені теж таке не подобається. Я за природну красу. Покищо… от років через десять прийдеться починати уколи, ботокси-шмотокси, лазери та інше. 

-Я тобі дам ботокси! - обурився Демченко.

-А чого це ти так супроти? Ти ще будеш зі мною через десять років?

-Маю надію, якщо ти не перетвориш себе на модне чудовисько. Бо тоді буду возити тебе по телепередачах чи лякати дітей, - фиркнув Мирослав.

-Від твоїх жартів тхне школярським гумором. Ти не відповів. Ти що, мене топити Десенці збираєшся?

-От причепилася зі своїми дурними питаннями, - Демченко пробуркотів собі під ніс, але я все почула. -Ти майже вгадала. Прив'яжу тебе до дуба та залишу на поталу збоченим лісовикам, - моторошним тихим голосом промовив Мирослав й додав нормальним, - фантазія у тебе на вищому рівні.

-В тебе теж нічого, - вдавано ображено промовила я. - Вигадав - на поталу лісовикам. Дивись, раптом сподобається і залишусь в лісі буду з мавками тусити та з водяниками.

-Ні, ну цього я допустити не можу! Білосніжка мені самому потрібна. Тому, мабуть, не буду тебе залишати з русалками, - театрально зітхнув Мирослав.

-Що даєш задньої? - переможно запитала я.

-Так, - смиренно погодився Демченко, а потім хитро додав. - Не хочу проблем з міфічними персонажами. А всі ці русалки та водяники обов'язково мене вистежать та змусять забрати тебе з їхнього лісу. 

Ми гримнули, бо таку нісенітницю могли накрутити лише ми зі своїм однаково чудним почуттям гумору.

-Відкрий бардачок та дістань афішу, - нарешті зжалівся наді мною цей інтриган.

Я з радістю відкрила бардачок та схопила яскравий листок. Так-так і що тут у нас?

-Етно фестиваль? - я скептично хмикнула. - Неочікувано. Ти полубляєш народну творчість?

-Перегорни афішу та прочитай уважніше. Не етно, а Етнос-фестиваль, - Демченко каже вчительским серйозним голосом.

Я знизую плечима, мов яка різниця, але аркуш слухняно перевертаю.

І так, що в нас тут: 

Етнос-фестиваль, знову збирає усіх любителів послухати рок-музику. Вдаримо важкими басами по берегу Дніпра славного міста Переяслава-Хмельницького.

У фестивалі візьмуть участь понад 80 гуртів із різних куточків України та гості з ближнього зарубіжжя.

Перегортаю афішу та дивлюся перелік учасників.

Хедлайнери фестивалю

The Hardkiss

Антитіла

Гості 

Тт’34 (Білорусь)

illusions of Grandeur (США)