Глава 2

Мене чекала довга дорога. Я прокинулася зранку,зібрала усі необхідні речі. Жаль що ми тоді так мало провели часу разом. 

Мамин голос відірвав мене від сумних думок.

- Йдем бо спізнишся..

- Йдем.

Мама провела мене до зупинки. Якраз встигли, потяг уже стояв на колії і наче чекав на мене.  Мене чекала довга дорога, а я замріянно посміхалася і думала про Матвія.

Мені здавалося, що я досі відчуваю його тепло, та ніжні поцілунки на своїх вустах. Так хотілося знову опинитися в його ніжних обіймах. Та це буде точно ще не скоро.

Я приїхала аж пізнім вечором. Мене уже чекала, моя подруга, яка навчалася разом зі мною, та жила.

Як тільки вона мене побачила, одразу ж я побачила, як вона згорала від не терпіння дізнатися як  провела вихідні, і з ким. 

Вона була моєю найкращою подругою, я ділилася з нею абсолютно всім. Але Матвій став тим єдиниим, що я захотіла від неї утаїти, і просто не розкузувати всі подробності того вечора. 

Вона вийшла на мною на зупинку, щоб зустріти мене.

Я була здивована, адже раніше вона мене ще ніколи не зустрічала.Невже її цікавість змусила її прийти зустріти мене. 

- Привіт, ну розказуй, як провела вихідні. Признавайся, хто він? Де познайомилися? Як познайомилися? Він красивий? - сто питань в одну секунду, я навіть не встигла всі почути.

-Привіт, не все зразу, давай спочатку дійдемо додому, заваримо чаю, і я тобі все розповім.-вона на мене хмуро глянула, і лише мовчки кивнула, але встигла замітити її злий погляд.

Дійшли ми додому досить швидко, я ще ніколи не бачила щоб так швидко заварювали чай.

Поки я переодівалась та розпаковувала речі Анюта уже встигла заварити чай та усе до чаю, і вже чекала на мене. Сподіваючись що зараз я усе їй розповім.

Та я не була налаштована, усе їй розповідати. Але  розуміла що, без цього вона від мене не відчепиться, я все ж вирішила розповісти. Та не всі подробиці того вечора, кілька я вирішила пропустити.

Я ще навіть не уявляла на скільки я була права у той момент.  

- Ну, я чекаю.

-Що ти хочеш почути?

- Як це що, все, всі подробиці до останьої краплі.

У той момент мені захотілося кудись сховатися, мої щоки почали горіти вогнем і зрадницьки мене здали.

- Ну все ясно з тобою, давай розказуй.

- Ну що розказувати, ну прогулялися ми з Галькою, вона сказала що зараз підійдуть її давні знайомі. І все нічого цікавого.

- А  от і ні ти мені брешеш. Твої червоні щоки тебе видають.

І у той момент я знала що вона знає мене краще буть кого. Знала усі мої страхи і комплекси, чим я дихаю і чим живу, що люблю, і що ненавиджу, і втому числі кого. Але мабуть не здогадувалася через кого я так ненавиджу його. Нехай його  будуть завати Ніхто. Пройшов уже маже рік як мені розбили серце на тисячі маленьких частин, які я надіюся вдасться склеїти. Але це як з поламаними руками, вони заживуть, але обійми уже будуть не ті. 

Із прірви надокучливих думок мене вирвала Анюта своїм тоненьким голосом.

- Ну я слухаю!

І тут я збагнула що мені нікуди не дітися, все ж таки жевемо водній кімнаті. Я розповіла їй про Матвія. 

І ще навіть не розуміючи на скільки я у той момент помилялася. Даремно я поділилася з нею. 

Мене уже раз навчила не розповідати їй нічого. От чому так, я так можна безкорисно користуватися людиною.

Ми допили чай і вирішили уже іти відпочивати. Завтра на мене чекав важкий день. Багато пар, і туга за Матвійом яка розривала мене на шматочки.