Артикул 6.

Мною володіли змішані відчуття. От наче отримала, що хотіла, а все ж гіркий посмак зостався. Голову тривожили нав'язливі думки про те, що автор книги, мабуть, не хотів, аби її читали всі та кожен, саме тому писав свої тексти мовою мертвих. Однак для мене, можливо, це був останній шанс дізнатись, хто я. І нехтувати ним було б верхом дурощів.

- Гаразд, – зітхнула приречено та вичікувально глянула на чоловіка.

- Зараз у нас обмаль часу, тому від завтрашнього дня щовечора я забиратиму вас сюди. За моєї відсутності усе прочитане конспектуватимете в зошиті. Це зрозуміло?

- Так, – кивнула.

- Добре. Тепер повернемось до нашої розмови. Ви – дуже підозріла особистість, студентко. Скажу прямо, я вам не сильно довіряю, але запевняю: не варто набиватись до мене у вороги. Їх я не шкодую ніколи.

- Знаю. Та, попри все, для мене на першому місці – моє життя та воля. Секрети, котрі ви так жадаєте вивідати, аж ніяк не стосуються імперії чи безпосередньо вас. Я захищаюсь, як можу, тому покиньте свої безсенсові спроби залякати мене чи прочитати, як відкриту книжку.

- Захищаєтесь? Від кого?

- Від вас, у тому числі.

Ми дивились один одному прямо в очі. Я – стривожена й рішуча, та він – сердитий, але поки стриманий. У кімнаті стояла доволі напружена атмосфера, навіть вогонь у каміні, здавалось, став слабшим через важкість повітря, в якому тепер літали нотки суперництва.

- Майже, весь архів персональних даних знищено, – першим змінив тему принц, - на їх відновлення піде щонайменше декілька місяців. Ми можемо весь цей час просто чекати, або ж перейти до більш рішучих дій.

- Наприклад? – зацікавлено примружила очі.

- Спробувати повернути вам пам’ять, – знизав плечима принц, - але ви повинні розуміти, що магія розуму дуже небезпечна, і завжди присутні певні ризики.

Чоловік говорив спокійним діловим тоном, та його зосереджений погляд і напружена поза говорили про те, що ця людина чекала від мене згоди на будь-які дії, необхідні для повернення пам’яті. Зізнатись, я й сама цього дуже хотіла: нарешті зустріти людей, що подарували мені життя; дізнатись, чи була наша розлука випадковою неприємністю, чи прикрою свідомою відмовою моїх батьків від мене.

- Я згодна на все, – зітхнула важко, знову відвівши погляд до вогнища. Полум’я заспокоювало, втихомирювало бурю хвилювань, переживань, страху та відчаю.

- В такому разі, я домовлюсь про проведення діагностики стану вашої пам’яті. Та це буде не раніше наступного тижня. У нас зараз і без того роботи вистачає, – втомлено поділився лорд Сеттер, так само як і я спрямувавши всю свою увагу до каміна.

Ми обоє знову замовчали. На цей раз тиша не була напружена, швидше знесилена. Кожен з нас мав на думці свої тривоги та проблеми, але пізній вечір наполегливо схиляв до сну, вимагав нарешті розслабитись і забути про все нематеріальне й надокучливе. Я б із превеликою радістю скорилась цим спокусливим поривам, однак досі знаходилась не у власному ліжечку.

- Чому ви носите маску, Селесто? – невимушеним тоном поцікавився новообраний ректор, навіть не глянувши на мене. Він запитував, мовби між іншим.

- Приховую наслідки невдалого експерименту, – звично видала вже завчену легенду.

- Ні, я питаю про справжні причини, – всміхнувшись краєчками губ, хитнув той головою. - Жителі Удеї поділились цікавою інформацією про те, що раніше на вашому обличчі були зображені рунічні символи…

- Моє обличчя не повинне вас хвилювати, – холодно відрізала я, після чого звелась на ноги, попросивши: - Поверніть мене в кімнату, будь ласка.

Чоловік моє прохання виконав не одразу. Він довгу хвилину ворожив своїм поглядом сите багаття, після чого ліниво махнув рукою, викликавши портал:

- Хвилювання – частина моєї роботи, – мовив той наостанок, - як і розгадування таємниць. І ваша – перша в моєму списку.

Нічого не відповівши, поспішила зробити крок у портальний спалах. Мною володіли змішані відчуття, та найсильнішим було бажання впасти в обійми ліжка, загорнувшись у тепленьку ковдру.

Наступного дня я першим ділом відшукала Робіна. Для цього довелось прокинутись удосвіта, адже після сніданку зостатись наодинці з другом не вийшло б. Для початку, розказала хлопцю про все, що відбулось учора в підземеллі, про підозри Арсена Сеттера стосовно мене, про ритуал плексусу; роз’яснила ситуацію з Айтвеном, але втримала в секреті зустріч із тією примарою, що явилась мені у дзеркалі замкової вбиральні, а також не поділилась новиною про знахідку щоденника покійної Лейли. Та зробила це не через недовіру, а з бажання захистити. Робін завжди й у всьому рветься мені допомагати, і я це не аби як ціную, проте зараз склалась занадто ризикована ситуація. Голова Таємної Канцелярії достатньо проникливий та уважний, аби зобачити надмірну обізнаність та присутність перевертня в моєму житті. В такому разі не лише я, а й Робін опиниться під пильним наглядом ректора, втратить право на таємність речей, що відбуватимуться в його особистому просторі, піддасться вимушеним обмеженням стосовно місця пересування, кола спілкування і так далі. Не здивуюсь, якщо його й на допит поведуть, а там… Не те, щоби я сумніваюсь у другові, просто вірю чуткам, котрі ходять про грізного бастарда імператора. Не пустими ж балачками він створив собі таку похмуро-авторитетну репутацію. А, отже, зможе й перевертня зламати.

Що ж, самостійність – річ важка та гнітюча, але надійна. Ніхто не знатиме про мене того, що знаю тільки я сама. Бо мій язик – вірний слуга розуму, котрий не втратив залишків обачності…

Опісля був сніданок. Чекала я його із тривогою в серці, адже була впевнена, що лорд Сеттер розповів про мою вчорашню вилазку компанії нав'язаних тілоохоронців. Я чесно була налаштована на читання нотацій і прийняття суворого покарання, втім, хлопці поводили себе, як зазвичай. Колін розважав своїми балачками, Айтвен підморгував і жартома задирав, Арес мовчки поїдав млинці з медом, а Мейрам думками літала далеко від реальності. Остання від учора стала такою ж підопічною бойовиків, як і я. Та з нею обряд плексусу не проводили, обмежившись простими артефактами зв’язку, замаскованими під прикраси. Я тихенько заздрила їй, та заспокоювала себе тим, що тепер, коли дізналась, що хотіла, нагляд хлопців не стоятиме кісткою в горлі.