Поцілунок світанку

Розділ 7. Артикул 1.

У кабінеті лорда Сеттера від учора нічого не змінилось, хіба денного світла стало більше: сонячні промені щедро лилися на весь простір приміщення, котре тепер здавалось візуально більшим.

- Кухня внизу. Перші двері зліва, – підказав лорд Арсен, а сам, знявши плащ, повішав його на спинку крісла, в котрому згодом умостився, взявши до рук якісь папери.

Покинувши сумку з речами на тому місці, де вчора сиділа, попрямувала за вказаним напрямком. Через голод і дивакуватість ректора в його забаганках, настрій стрімко спустився до позначки «стримано агресивний». Та вартувало зазирнути до хазяйського холодильника, як усіляка злість на чоловіка безслідно потонула в океані щирої вдячності. Тут було все, та навіть більше. Фрукти, овочі, ягоди, сиропи, молочна продукція, м’ясо… В шухлядах відшукались усі можливі сорти круп, спецій, а також елементарні сіль, цукор і борошно. Не те щоби в їдальні нас годували погано – зовсім ні. Та тут фантазія мала поле для гуляння, тому часу гаяти я не стала.

Діло закипіло. Першочергово напекла сирників – їх я люблю понад усе на світі. Роботи тут було небагато, тому паралельно з цим взялась варити вершковий суп із лососем. Пан Теліас особисто навчив цього рецепту: свого часу, це була улюблена страва його покійної дружини, котру той продовжував любити всім серцем по сьогодні. Попри суворість і постійну зайнятість, цей чоловік завжди знаходив час для кулінарії. Часто приходив у гості та займав на весь вечір кухню, де поводив себе як істинний господар. У такі вечори наш стіл ломився від їжі, а кімнату наповнювали галасливі звуки великої дружньої компанії.

Мені не вистачає цієї невимушеної атмосфери.

- Пахне доволі смачно, – почулось зацікавлене з порогу.

Здригнувшись від неочікуваності, зачепила рукою поверхню пательні та коброю зашипіла від болю.

- Суньте руку під холодну воду! – скомандував лорд Сеттер, миттю відкрутивши кран.

І поки я мочила обпечену кінцівку, приніс домашню аптечку, в якій знайшлася крем-піна від опіків.

- Дозвольте… – я потягнулась за баночкою з лікувальною рідиною, та ректор заперечив.

- Я сам, – коротко відказав той і взявся обережно наносити крем-піну на ушкоджене місце.

Увесь цей час я здивовано мовчала. Не знала, що кам’яний лорд може бути турботливим. Взагалі сумнівалась, що природа наділила його чимось дійсно людяним, а тут…

- Дякую, – видавила трохи спантеличено.

Чоловік на це нічого не відповів. Покінчивши обробляти опік, підхопив аптечку та посунув на вихід.

- Зачекайте! – окликнула його.

Лорд Сеттер завмер, кинув на мене питальний погляд через плече.

- Складете мені компанію за обідом? Не люблю їсти сама, та їжі приготувала вдосталь.

- Буду через п’ять хвилин, – після недовгих роздумів кивнув принц і зник за дверима.

За цей час я встигла гарненько накрити стіл і заварила чаю. Запах у приміщенні стояв просто приголомшливий, ледь стримувала себе від того, аби прямо зараз не налетіти на всю цю спокусливу смакоту. Та починати трапезу без господаря дому не сміла. Останній, до слова, дещо припізнився, але я це йому великодушно пробачила.

Обід пройшов у невимушеній атмосфері та повній тиші. Місця розмовам тут не було, бо двоє голодних людей забезпечували роботу шлункам. Першим ділом, зрозуміла річ, знищили запаси супу, далі в хід пішли сирники з чаєм. Останні вийшли неймовірно смачними.

- Не знав, що ви вмієте так гарно готувати, – поділився своїми ранніми сумнівами ректор.

- Сприйму це за комплімент, – посміхнулась йому сито, після чого пояснила: - Той, хто не розуміється у приготуванні їжі, ніколи не зможе створити ідеального зілля. Адже це майже одне й те саме, з різницею лиш в інгредієнтах і призначенні кінцевого продукту. А помилки в цій справі часто можуть стати для когось фатальними, самі розумієте.

Лорд Арсен кивнув, після чого одним махом допив чай і звівся на ноги.

- Потрібно переходити до роботи. Ми втратили багато часу.

- Так, звісно, от тільки приберу, – я підхопила брудні тарілки й понесла їх до умивальника.

- Покиньте, слуги самі впораються з цією роботою, – наказав чоловік, відчинивши двері й махнувши мені йти першою.

- Тут є ще хтось, окрім нас? – здивувалась, адже нікого за весь цей час не зустріла.

- Так. Будинок великий, я б не впорався з ним сам. Та й готувати не вмію, а ресторанна їжа швидко набридає, – пояснив принц. - Я наказав їм вас не тривожити.

На це я лиш неоднозначно кивнула. Лорд Сеттер продовжував мене дивувати й відкриватись із нових сторін. Присипляє мою пильність? Чи просто поводиться по-справжньому, без напускної суворості та холодності?

Хай там як, а налаштовуватись мені потрібно було на роботу. Відчувалось легке хвилювання перед тим, що, можливо, зараз я отримаю відповіді на певні надокучливі питання. Або ж знайду нові загадки та додам собі головного болю.

Поки ми займались їжею, на вулиці добряче стемніло. Годинник показував о пів на шосту вечора, а небо вже пожирали пізні сутінки, проливаючи на кімнату багато тепло-помаранчевого світла. Атмосфера тут здавалась таємничо-романтичною та геть не спонукала до важких роздумів.

Лорд Арсен запалив камін і сів навпроти в одному із крісел. Підхопивши зі столу книжку, влаштувалась поруч нього – в іншому кріслі. Розгорнула, пройшлась поглядом по сторінках, зібралась із думками та почала зачитувати вголос:

- «Сьоме лютого тисяча п’ятсот п’ятдесят третій рік. Сьогодні я, Ніккель Дамель, вирішив поділитися своїм найстрашнішим секретом, що тримав його в собі десятки років. Слід сказати, що це вимушена міра, адже пам’ять моя, донедавна світла та чиста, як води небесних рік, помутніє з кожним днем дедалі більше. Згодом я, під тиском часу та довгих століть важкого існування, остаточно втрачу самого себе. Та знання, що ними володію, повинні жити хоча б на сторінках цього вбогого записника. Бо цінність їх – неоціненна й незбагненна, як таїнства людського існування. Та задля розуміння, ким я приходжусь цьому світу, варто почати все зі самого початку: з тих далеких років, коли ще доля моя була прозора та зрозуміла, або просто такою здавалась. Бо світ – це хитросплетіння непередбачуваних моментів та зустрічей, це нескінченні потоки подій, що мають свої прекрасні, а подекуди й жахливі, наслідки… – далі йшли довжелезні філософські роздуми на тему буття та людського призначення. Хотілось би пропустити всю цю «воду», але лорд Сеттер вимагав прочитання кожного слова. Та я й сама боялась проґавити між рядків щось важливе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше