Подаруй мені надію Книга 1

Розділ 2 "Врятувати себе"

Після пар мене чекає виснажлива зміна в магазині. Треба викласти товар на прилавки, перебрати некондицію та відправити повернення. Добре, що супермаркет знаходиться поруч з університетом і не треба платити за проїзд. Залишаю сумку з речами в підсобці, одягаю фартух і кепку з логотипом магазину - і вперед до роботи. 

Бувають моменти, коли я готова провести тут усю ніч. Просто не хочеться повертатися додому, і навіть тісна лавочка здається кращим варіантом, ніж рідний дім. 

Як на зло, час за роботою збігає занадто швидко. На годиннику десята вечора й вже час зачиняти магазин і їхати додому. В автобусі практично засинаю і мало не пропускаю власну зупинку. На щастя, в останній момент таки розліплюю повіки й, як ужалена, залишаю порожній автобус. 

У дворі граються діти, навіть попри пізню годину. А з відчиненого вікна моєї квартири лунають крики та сміх. Завмираю під під'їздом і роблю кілька вдихів і видихів. Здається, вчорашня ситуація повторюється, тільки цього разу гості до мого приходу не розійшлися. 

Йти додому немає жодного бажання, тому сідаю на лавку під під'їздом і чекаю, коли ж все це закінчиться. Ноги шалено гудуть, і моє  бажання зараз - прийняти ванну та лягти спати.

Крики затихають тільки на початку першої ночі. П'яні друзяки мого вітчима залишають під'їзд, похитуючись, а я таки прямую додому, уже готова до того, що ще пів ночі доведеться провести за прибиранням. 

Не встигаю переступити поріг квартири, як у ніздрі б'є дико неприємний аромат поту та брудних шкарпеток. Доводиться носа затулити, щоб не виникали блювотні позиви. Навіть відчинене вікно на кухні не допомагає позбутися цього запаху. 

Мами та вітчима ніде не видно, тому вирішую не випробовувати сьогодні долю й одразу прямую у свою кімнату. Замикаюся зсередини й переодягаюся в піжаму. Доведеться прокидатися раніше, щоб встигнути прийняти ванну та прибрати на кухні. 

Засинаю миттєво, щойно голова торкається подушки. Мені нічого не сниться. Навіть не пам'ятаю, коли в сні бачила хоча б щось. Напевно, річ у тім, що я занадто виснажена. А може, просто не хочеться мені кольорових картинок, тому що життя зовсім не таке яскраве. 

Прокидаюся на початку шостої й тихенько йду у ванну кімнату. Після цього ще пів години збираю сміття на кухні та готую млинці. Першою з'являється саме мама і, коли бачить, що гармидер зник, зітхає полегшено. 

- Скільки це буде продовжуватися, мамо? - питаю тихо. - Просто прожени його і ми будемо жити тільки удвох.

Важко порахувати, скільки разів я просила її про це. Мама наче не чує… Усе її життя - це цей клятий Сірий, що смердить, як свиня, і трохи гарніший за мавпу. 

- Що тут у нас? - Сірий з'являється на кухні через хвилину. Заглядає в сковорідку й задоволено хмикає. Забирає кілька млинців просто з тарілки та сідає за стіл. - Твоя донька чудово готує! От комусь щастя таке дістанеться! Може, її з моїм другом Коляном звести? 

- Не смій! - мама так голосно вигукує, що навіть я підстрибую від несподіванки. Здається, щось материнське у ній таки залишилося. Он як мене захищає! 

- Рота закрий! - гиркає на неї Серій, а я розумію, що більше не хочу цього слухати. Залишаю млинці на тарілці й знову їду в універ голодною. Та краще так, ніж ще на мить залишатися в одному домі з цим мудаком. 

Коли прямую до входу, мене наздоганяє Кіра. Я добре знаю, чого вона хоче, але потішити дівчину мені нічим.

- Ліє, ти будеш завтра? Я знаю, що ти працюєш, тому вирішила перепитати, - Кіра привітно усміхається, і ми разом заходимо в будівлю. 

- Пробач, Кіро. У мене багато роботи, - знизую плечима. 

- Так давай я після роботи тебе заберу або попрошу когось, щоб тебе забрали, - здається, дівчина шукає варіант, як вмовити мене піти в клуб. Але я не піду, тут без варіантів. 

- Не думаю, що це хороша ідея. Пробач, - кажу тихо, але твердо. 

- Ну ти все ж таки подумай, добре? - ми заходимо в аудиторію, і мені доводиться дати їй обіцянку, що подумаю. 

Пари минають швидко, і на великій перерві доводиться купити в кафе булку та чай, тому що їсти хочеться просто шалено. Після пар знову біжу на роботу й з острахом поглядаю на годинник, чекаючи закінчення робочого дня. 

Завтра субота, тому можна буде виспатись. Шкода лише, що в нашій квартирі зробити це практично неможливо.

Додому повертаюся втомлена і виснажена. Сьогодні у квартирі, на диво, тихо, а коли переступаю поріг, розумію чому. Мами з Сірим немає вдома. Чесно кажучи, це такий приємний сюрприз! Давно вони нікуди не ходили, адже гості завжди були у нас. 

Швидко переодягнувшись у піжаму, лягаю спати й відчуваю всередині спокій та жодних тривог. Давно такого не було, тому варто ловити момент. 

У суботу дозволяю собі поспати довше. У квартирі тихо, тому є надія, що мама зі своїм коханим зникнуть хоча б на кілька днів. Моя зміна в магазині розпочинається о першій годині, і до цього часу я встигаю нормально поснідати, випити кави й навіть прибрати у своїй кімнаті. Кожного разу, коли залишаю квартиру, свою кімнату замикаю на ключ. У мене там є деякі збереження, і я не хочу, щоб Сірий їх знайшов. 

Зміна в магазині минає спокійно. Є ще надія, що я залишуся сама вдома на усі вихідні. Саме вона не дає мені падати духом. Коли ж до завершення зміни залишається менше ніж годину, мені телефонує Кіра. Знаю, що вона знову проситиме приїхати в клуб, тому вперто ігнорую її. Вимикаю звук на телефоні та ховаю його в кишеню фартуха. Перед тим, як поїхати додому, вирішую купити чогось смачненького. Вибираю шматок торта і навіть уявляю, як буду його смакувати на своїй кухні. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше