Розділ 23 "Повернення додому"

Наступного ранку прокидаюся в ліжку одна. Знаючи любов Каміля до ранкових пробіжок, неважко здогадатися, де він зараз. Коли учора ми прийшли в його кімнату, хлопець дійсно не робив жодних спроб спокусити мене. Я заснула у нього на плечі, втомлена, але спокійна. 

Поки Каміля не було, захотіла приготувати йому сніданок, тільки от крім яєць нічого в холодильнику не знайшла. Здається, варто купити продукти, якщо збираюся тут жити. 

- Прокинулася вже? - Каміль з’являється у квартирі через двадцять хвилин. Одразу наближається до мене і цілує в щоку. Це так мило, що у мене миттєво червоніє обличчя. - Як самопочуття? 

- Нормально, - відповідаю. - Хочу до мами поїхати, можливо, є якісь новини. 

- Я відвезу тебе, - одразу ж додає Каміль. Він зникає у ванній кімнаті, а я не перестаю усміхатися, поки готую нам каву. 

Після сніданку їдемо одразу в лікарню, тільки там на мене чекає чергове розчарування. Стан мами не змінився, і жодних прогнозів лікарі не дають. Єдине, що отримую - це список медикаментів, які треба купити. 

Каміль без слів забирає у мене папірець і сам спускається на перший поверх в аптеку, щоб усе купити. Поки його немає, до мене дзвонять з поліції. Потрібно приїхати у відділок і дати свідчення. 

- Я з тобою поїду! - заявляє Каміль, коли повертається з повним пакетом ліків, і я розповідаю йому свіжі новини. 

- Ти впевнений? І так носишся зі мною, як з маленькою, - мені приємна увага і підтримка хлопця, але я зовсім не хочу, щоб він забував про свої справи через мене. 

- Тому що ти моя дівчина, Ліє, - усміхається та обіймає за талію. - Так і має бути. 

Далі ми дійсно їдемо у відділок. Каміль проходить разом зі мною до слідчого і сидить поруч, поки я розповідаю все, що вчора відбулося. Тішить те, що Сергію таки доведеться відповідати за скоєне і найближчі кілька років ми з ним не побачимося. 

- Камілю, я думаю, що не варто мені йти на весілля Кіри, - кажу, коли знову повертаємося в автомобіль. 

- Через маму? - хмуриться. - Якщо ти так вирішила, то я не буду нічого говорити. Зараз дійсно не час для цього. 

- Я сподіваюся, що Кіра не образиться, - зітхаю. - Запросімо її до тебе сьогодні. Не варто залишати її одну в такий час. 

- Давай! - погоджується хлопець. - Тільки не “до тебе”, Ліє, а до нас. 

Каміль наближається і вкотре за цей день цілує мене. Здається, це ніколи йому не набридне, як і мені. 

За власними проблемами та переживаннями я зовсім забула про Кіру. Уявляю, як важко їй зараз, адже вже завтра на неї чекає шлюб з некоханим. Кіра дуже сильно допомогла мені свого часу, і тепер моя черга віддячити їй. 

Дорогою назад у квартиру Каміля доводиться заїхати в супермаркет і купити продуктів. Щоб якось віддячити і йому, і Кірі вирішую приготувати вечерю. Поки я набираю повний візок, хлопець стримано ходить за мною і навіть допомагає вибрати м’ясо та овочі. 

Також Каміль купує пляшку вина, заявляючи, що сьогодні нам варто трохи розслабитися. В результаті у дім він вносить два просто-таки велетенські пакети й на мою заяву про допомогу тільки фиркає. Ну справді, ідеальний хлопець!

- Маленька, поки Кіри немає, я поїду в офіс. Треба одну справу завершити, - заявляє, коли я починаю діставати покупки з пакетів. 

- Звісно, їдь, - мені приємно, що Каміль ділиться своїми планами й на прощання так солодко цілує в губи, що відпускати його зовсім не хочеться. 

Наступні дві години займаюся приготуванням їжі й відчуваю, як хороший настрій потроху повертається, а все погане відпускає. Звісно, я не забуваю про маму, але, як на мене, я зробила все, що могла, щоб їй допомогти. Поки вона в комі, я можу тільки купувати ліки. І то, роблю це не я, а Каміль, тому що таких грошей у мене немає. 

Кіра з’являється на порозі на початку шостої вечора. Одразу відмічаю, що виглядає вона чудово. Так і не скажеш, що завтра у неї весілля з некоханим хлопцем. 

- Як смачно пахне! - заявляє і знімає куртку та взуття. Разом проходимо на кухню, і Кіра сідає за стіл. - А де Каміль? 

- Поїхав в офіс. Скоро має бути, - у мене все практично готово. Залишилося дочекатися його і можна сідати за стіл. 

- Супер, а то я дуже голодна! Мама замучила мене цими походами по салонах краси та підготовкою до весілля, - кривиться дівчина. 

- Кіро, пробач, але я не зможу прийти завтра. Мама в комі, не той час, щоб веселитися. Хоча… важко назвати це дійство святом кохання, - винувато дивлюся на подругу. 

- Все гаразд, я розумію, - дівчина погоджується доволі легко. - А знаєш, мій братик, здається, сильно на тебе запав, - усміхається. - Він заявив батькові, що готовий відмовитися від усього заради тебе. Виходить, братик значно сильніший за мене. Хоча… це ми ще побачимо.

- Що ти маєш на увазі? - не можу зрозуміти, до чого веде Кіра. Єдине, що по-справжньому зігріває душу - це її слова про Каміля. Він справді неймовірний, і я раз за разом переконуюся в цьому. 

Кіра не встигає нічого відповісти, тому що гримають двері, і вже за хвилину на кухню заходить Каміль. У нього в руках два букети рожевих півоній. Один він дає Кірі, а інший - мені. При цьому не забуває поцілувати в губи.