Розділ 25 "Зустріч з батьками"

- Вітаю вас! - шепочу розгублено. - Але чому так швидко? Ви ж не знайомі практично.

- Я його кохаю, - знизує плечима Кіра. - До нестями просто. Головне, щоб батько не знайшов мене раніше, ніж ми зможемо  узаконити свої стосунки. 

- Це точно, - відповідаю. Насправді мені трохи шкода Кіру. Навіть не уявляю, як би поводилась у цій ситуації. А дівчина молодець, тримається! Можливо, справа дійсно в Денисові. Він став підтримкою для дівчини, поки рідні відвертаються від неї. 

Денис повертається до нас через кілька хвилин, і разом з Кірою вони везуть мене до квартири Каміля. Зовсім не хочеться прощатися з подругою, але вибору, як такого, немає. Головне, щоб вона дійсно була щасливою, а все інше - просто дурниці.

- Я можу розповісти Камілю цю новину? - питаю у Кіри, коли машина зупиняється біля під'їзду. 

- Давай поки що залишимо це в таємниці, - несподівано говорить Кіра. - Мені здається, що брат не зрадіє, а я не хочу, щоб хтось зруйнував моє щастя. 

Ну ось, тепер мені зовсім нерадісно… Розумію, що Кіра хотіла поділитися хорошими новинами, але вона чомусь не подумала, що я не хочу мати таємниці від Каміля. І що це виходить? Мені доведеться брехати Камілю? Від однієї думки стає недобре, а що буде, коли він таки дізнається правду? І головне, знатиме, що я приховала це від нього! 

Залишаю автівку і прямую до під'їзду. Поки їду ліфтом, не можу визначитися, що робити далі. На автоматі готую вечерю і чекаю на повернення Каміля. 

Він з'являється на початку дев'ятої. Втомлений, як і завжди, але з букетом квітів. Цілує ніжно й одразу прямує в душ. Я ж ставлю квіти у вазу і розігріваю вечерю. Вже і не рада, що зустріла Кіру, тому що дівчина, абсолютно того не бажаючи, додала мені проблем. 

- Як справи на роботі? - питаю, поки Каміль смакує моїми стравами. 

- Жахливо, - зітхає. - Здається, скоро мені доведеться там ночувати. Розпочалося будівництво торгового центру, і з дня на день треба здати кінцевий план відпочинкового комплексу. 

- З комплексом виникли проблеми? - цікавлюсь. Одразу пригадую неймовірно гарне місце, де і буде цей комплекс, і в голові миттєво складається картинка завершеної споруди. 

- Все не те, - зітхає Каміль. - Хочеться чогось особливого, а наші архітектори наче розучилися працювати. 

- Якщо хочеш, я можу допомогти, - сама не розумію, чому лізу не у свої справи. Швидше за все, мені просто шкода Каміля. Керувати таким величезним холдингом - справа не з простих. До того ж його батько має жахливий характер. Не сумніваюся, що саме він і чекає, коли син зробить якусь помилку. 

- Серйозно? - Каміля дивує моя пропозиція, але, обдумавши щось, він таки приносить мені свій ноутбук і показує креслення майбутньої споруди. 

- Якщо ти не проти, я спробую зробити по-своєму. Можна? - зацікавлено питаю. 

- Звісно, - киває. - Гірше ти точно не зробиш. 

На таку заяву тільки хмикаю і беруся за роботу. Поки Каміль в душі, встигаю повністю змінити креслення. Хочеться, щоб він побачив те саме, що я уявляю. Можливо, саме чогось такого він і чекає…

- Ну що тут у тебе? - хлопець з'являється позаду мене несподівано. Одразу вдихаю аромат його гелю для душу і помічаю, що на ньому тільки спортивні штани й більше нічого.

Каміль нахиляється до ноутбука, і зараз його обличчя так близько до мого. Ну хіба в такий момент можна думати про креслення? У мене подих перехоплює і стає шалено задушливо.

- Я тут дещо змінила… - кажу збентежено.

- Дещо? - хмикає, уважно розглядаючи нові креслення. - Та тут усе не так, як було. 

- Пробач, - швидко випалюю і повертаюся до нього обличчям, тільки, здається, дарма це роблю. Спочатку торкаюся поглядом голого торса хлопця, а тоді швидко повертаюся до очей. - Мені здалося, що так буде краще. 

- Так дійсно краще, - усміхається Каміль і заправляє мені за вухо пасмо волосся.  - Ти молодець. 

- Справді? - моїй радості немає меж. - Тоді дозволиш мені зробити дещо? У мене стільки ідей! 

- Взагалі-то, час спати, - хмуриться Каміль. - Хочеш, щоб я засинав один?

- Я швиденько! Обіцяю! - не втримавшись, сама цілую його в губи, але хлопцеві мого короткого поцілунку явно мало. Він обхоплює рукою мою шию і поглиблює поцілунок. 

Подих перехоплює, а серце мало не вистрибує з грудей. Здається, зараз я на вершині щастя. І все завдяки Камілю! 

Він таки йде в кімнату, коли поцілунок закінчується, а я продовжую втілювати свої мрії в реальність. Хочу, щоб завтра Каміль оцінив, адже стараюся я тільки для нього. 

Наступного ранку прокидаюся не в спальні поруч з хлопцем, а у вітальні на дивані. Не пам'ятаю, щоб лягала тут. Швидше за все, заснула просто перед ноутбуком, а Каміль переніс мене на диван і навіть вкрив пледом. 

На годиннику сьома ранку, отже, він на пробіжці. Швидко прокидаюся і прямую в душ, а вже звідти - на кухню, готувати для нас сніданок. Каміль повертається через хвилин сорок й одразу прямує до мене. Цілує ніжно і заправляє за вухо пасмо волосся. 

- Дарма я дозволив тобі працювати на ноуті. Всю ніч спав один, а над ранок знайшов тебе сплячу, обійнявшись з ним же, - заявляє.