Розділ 28 "Так солодко і гірко"

Я так і не наважуюся розповісти Камілю про погрози з боку його матері. Натомість наступного ранку ми таки їдемо в торговий центр, і я вибираю собі два купальники. Каміль так і не розповів мені, куди їдемо, але від того моя цікавість тільки росла. 

Як згодом виявляється, хлопець забронював нам номер у спа-готелі за кілька кілометрів від міста. У сосновому лісі з мінімумом людей навколо. Наш номер - це окремий дерев'яний будиночок, нереально гарний. А ще тут є басейни, але єдина проблема у тому, що я зовсім не вмію плавати.

- Не хвилюйся, крихітко! Я швидко навчу тебе плавати, - заявляє Каміль, коли ми прямуємо до спа-комплексу, прихопивши рушники. 

Розходимося по роздягальнях, і поки одягаю купальник, почуваюся трохи ніяково. Обрала я доволі прості моделі, але від того мені не краще. І байдуже, що Каміль і так все бачив, однаково збентеження не минає. 

Вибираю роздільний купальник білого кольору і доволі невпевнено виходжу в зал з величезним басейном. З подивом відмічаю, що, крім нас з Камілем, тут нікого немає, а сам хлопець вже у воді й, поки наближаюся, не зводить з мене потемнілого погляду. 

- Я в захваті! - говорить, наближаючись до бортиків. Спирається на них руками й доволі вправно вилізає на поверхню, підтягуючись на руках. - Готова вчитися?

Не можу відвести погляду від його гарного, підтягнутого тіла і того, як вода стікає по ньому донизу. Миттєво стає спекотно, і ідея поплавати в басейні не здається такою божевільною. 

- Готова вчитися? - питає, широко усміхаючись. 

- Тільки якщо з тобою! - випалюю і подаю йому свою руку. Каміль бере її у свою і веде мене до сходів, які тут також є. Заходить першим і чекає, коли я зроблю кілька невпевнених кроків. 

Коли вода дістає до мого живота, завмираю й озираюся навколо. 

- А де усі? Чому нікого немає? - розгублено питаю. 

- Тому що я орендував цей басейн на кілька годин. Не хочу, щоб нам заважали, - усмішка Каміля просто неймовірно гарна, але зараз я не ведуся на неї, тому що відчуваю розгублення. Навіть уявити боюся, скільки може коштувати оренда цього залу… 

- Так, досить думати про мої витрати, крихітко! - здається, Каміль наскрізь мене бачить. - Я просто хотів, щоб тобі ніхто не заважав. Тобто, нам не заважали. 

Несподівано він відпускає мої руки, а тоді огортає талію і тягне за собою у воду. Навіть кричати не виходить, коли вода дістає мало не до підборіддя і стає шалено страшно. Поки Каміль тримає мене за талію, я міцно хапаюся за його плечі. 

- Не відпускай! - шепочу розгублено. 

- Ніколи, маленька! - його уста так різко накривають мої, що страх дуже скоро відходить на другий план. 

Поцілунок набирає обертів, і коли рука хлопця розв'язують верх мого купальника, шоковано завмираю. 

- Ми ж плавати збиралися, - шепочу. Подих перехоплює, а я уявлення не маю, що задумав Каміль.

- Яке може бути плавання, коли ти така гарна, крихітко? - шепоче мені на вухо, і рука хлопця тягнеться до моїх трусиків.

Так, плавати я так і не навчилася, зате вперше в житті займалася коханням у басейні. Хто б міг подумати, що це так… неймовірно! Відчуття переповнюють. Коли ми таки виходимо з води на поверхню, ноги заледве тримають, але щаслива усмішка розтягується на устах. 

- Я кохаю тебе! - мало не кричу, коли Каміль загортає мене в рушник, як малу дитину. 

- А я тебе, крихітко, - усміхається і цілує в кінчик носа. 

Далі ми повертаємося в номер і вже там разом приймаємо душ. Здається, Каміль говорив правду про те, що ці вихідні тільки для нас двох. Цього хлопця так багато у моєму житті, але я хочу, щоб було ще більше. До божевілля боюсь втратити його, але всі погані думки відганяю. Нехай ці вихідні стануть найкращими у моєму житті. І в його також…

Після обіду гуляємо алеєю, тримаючись за руки. Так приємно вдихати запах сосен і насолоджуватися свіжим повітрям. Субота минає дуже швидко, і хочемо ми цього чи ні, наступного ранку після сніданку треба повертатися. 

Квартира Каміля зустрічає нас прохолодою та тишею. Залишаємо наші речі і їдемо в лікарню до моєї матері. Знаю, що вона досі в комі, але є надія, що мене впустять до неї. 

Саме Камілю вдалося домовитися про це з лікарем. Чомусь мені здається, що без хабаря не обійшлося, але акцентувати на цьому увагу не встигаю, тому що мене просять пройти в палату. 

Завмираю на порозі, коли бачу її, підключену до якогось апарату, і таку худу, наче залишилися тільки шкіра і кістки. Обличчя бліде, практично біле, а на руках видно судини, настільки вони худі. 

Схлипую і прикриваю рот рукою. Як би сильно я не ображалася на маму за все, що мені довелося пережити, зараз мені дуже сильно її шкода. Все-таки не завжди ми жили погано і в дитинстві я була щасливою. 

Сідаю в крісло поруч з ліжком й обережно накриваю руку матері своєю. Вона у неї холодна, наче життя там практично не залишилося. Цей факт лякає, і чергове схлипування виривається з грудей. 

- Не залишай мене, мамо, - шепочу. - Сергія більше не буде у нашому житті й ти зможеш розпочати все спочатку. Я буду поруч і допоможу. Тільки прокинься. 

Дива не стається… мама ніяк не реагує на мої прохання. Покидаю палату через кілька хвилин й одразу потрапляю в теплі обійми Каміля. Він ніжно гладить моє волосся, поки я плачу йому в футболку, і чекає, коли сльози зупиняться.