Розділ 1 "Моя реальність"

Каміль

Сьогодні шалено виснажливий день. Такий, як був учора, позавчора і навіть місяць тому. Я практично живу на роботі, але однаково це не допомагає втекти від моєї реальності. Жахливої реальності…  

Сьогодні я затримався в офісі, як роблю це практично кожного дня. Не хочу повертатися туди, де на мене чекає некохана дружина. Стіни квартири тиснуть і не дають дихати нормально. Я зробив величезну помилку п'ять років тому, коли запропонував Аліні одружитися. Від цього союзу виграли всі, тільки не я. Хотів помститися тій, що розбила моє серце, але чомусь всі ці роки страждаю сам. 

На столі починає вібрувати телефон, але, навіть не дивлячись на нього, я знаю, хто це телефонує. Аліна… Жінка, яка всі ці роки терпить мій холод і все ще сподівається, що ми можемо бути щасливими. Дарма, звісно, тому що я ніколи її не покохаю і неодноразово про це говорив. 

Телефон затихає, і я вже збираюся заховати його в кишеню і поїхати кудись розслабитися, коли він знову починає дзвонити у мене в руках. Цього разу телефонує батько, і, як би я не хотів, доведеться відповісти.

- Я слухаю! - кажу стримано, вимикаючи світло і залишаючи свій кабінет. 

- Де ти, сину? - голос батька серйозний, отже, на нас знову чекають якісь проблеми. 

- Якраз покидаю компанію, а що таке? - заходжу в ліфт і чекаю його наступних слів. 

- Аліна з батьками приїхали до нас на вечерю. Тільки на тебе чекаємо, - відповідає. 

- Я не приїду. У мене зустріч, - кажу сухо. - Вечеряйте без мене. 

- Камілю… - чую, що батько не задоволений, але мені якось байдуже. Моє життя і так схоже на жахливий сон, навряд чи щось зміниться, якщо я почну всім догоджати. - Треба поговорити щодо холдингу. Дещо сталося, і ти маєш це знати. 

Ну, супер! З кожним днем все веселіше й веселіше! Видихаю втомлено і сідаю у свій Мерседес. Випити хочеться просто до божевілля, але, здається, спочатку таки доведеться поїхати додому. Справи, які стосуються холдингу, я не готовий відкладати на потім. 

Витискаю зі свого автомобіля максимум і зовсім не зважаю на те, що інші автомобілі залишаються далеко позаду. Я все ще планую поїхати в клуб і розслабитися. І чує моє серце, що сьогодні це буде мені просто необхідно.

У дворі багато автомобілів, наче тут не сімейна вечеря, а зібралося щонайменше пів міста. Заходжу в дім і чую голоси та сміх з вітальні. Доводиться зібрати докупи всі свої сили, щоб вдавати, наче у мене все чудово, і при цьому вдавати, що Аліна - кохання мого життя.

- Добрий вечір! - проходжу в зал й обводжу поглядом усіх присутніх. Батько задоволено усміхається, що я таки приїхав. Мама, як завжди - цвіте та пахне, а от Аліна миттєво вмикає у собі люблячу дружину.

- Привіт, коханий! Тільки на тебе й чекаємо! - вона тягнеться до моїх губ, але отримує тільки щоку. Цілує і широко усміхається, наче так і має бути. 

З роками Аліна стала ще ефектнішою: накачала губи і не тільки їх. Напевно, вона вважає, що зможе пробрати мене таким, але насправді робить тільки гірше. 

Сідаємо за стіл, і тільки зараз я розумію, наскільки сильно зголоднів. Поки всі розмовляють, смакую м'ясо і практично не слухаю те, про що йде мова. Тільки от все змінюється в той момент, коли чую знайоме прізвище, яке скоро почне мені снитися в страшних снах. 

- Отже, Калиновський викупив практично половину акцій, - заявляє батько Аліни, а у мене м'ясо стає поперек горла. Починаю кашляти, і дружина подає мені склянку води. 

- Так і є, - хмуриться батько. - Сьогодні він викупив двадцять відсотків у Максимова. 

- Про що це ти, батьку? - не можу второпати, що відбувається. Так, останній рік Калиновський активно скуповує акції нашого холдингу, але я і подумати не міг, що сьогодні він перетнув останню межу. - Скільки у нього відсотків? 

- Сорок дев'ять, - відповідає тато, а у мене подих перехоплює від такої заяви. Тепер принаймні розумію, чому мене сюди покликали. 

Протягом останнього року справи холдингу різко пішли донизу. Не виключаю, що сталося це через мене, адже я більше не відчуваю в собі сил для нових починань. Проєкти більше не викликають захоплення, і все частіше хочеться втекти кудись. Найкраще - на безлюдний острів. 

Схоже, акціонери почали тікати, як щурі з напівзатонулого корабля, і продавати свої акції за безцінь. Не розумію тільки, навіщо наш холдинг Калиновському. Він більше спеціалізується на нафтопереробній справі, а тут такий поворот. 

- Це що означає, практично половина компанії потрапила в чужі руки? - вигукує мама. Так, їй страшно, адже межа між мільйонером і жебраком дуже тонка. І якщо моя родина її перетне, буде армагедон. 

- Це ще нічого не означає! - твердо заявляє батько. - Поки що незрозуміло, навіщо Калиновському холдинг. Завтра нам доведеться зустрітися і все обговорити. А тобі, сину, треба навчитися ділити компанію з іншою людиною. Тільки от хто це буде - поки невідомо. 

Відчуваю, як без того паршивий настрій котиться під три чорти. Напитися хочеться ще більше, саме тому збираюся зникнути звідси так само швидко, як і з'явився. 

- Прошу вибачення, я відійду на хвилинку, - встаю з-за столу і прямую у коридор. Тут трохи краще дихається, але, на жаль, недовго.