Розділ 2 "Повернення"

Лія

Важко пояснити те, що я зараз відчуваю. Мене кидає то в жар, то в холод. Хочеться одночасно і відступити, і зробити крок вперед. Я так довго до цього йшла, а зараз і не знаю, чи потрібна мені така помста. Тепер я не та Лія, з якої можна було насміхатися і називати обірванкою. Тепер я маю впливове прізвище і стою на одному щаблі з родиною Ковган.

У той день, коли на похороні мами до мене підійшов той чоловік, я і подумати не могла, як сильно зміниться моє життя. Він виявився моїм біологічним батьком… Людиною, про яку я ніколи нічого не знала. Мама завжди говорила, що батько відмовився від мене, коли дізнався про вагітність, та, як виявилося тепер, все було трохи не так. 

Ми довго розмовляли біля могили матері, і після кожного слова цього чоловіка мій звичний світ в черговий раз перевертався з ніг на голову.

Виявилося, що моя мама закохалася у цього чоловіка з першого погляду. Він був багатим, а вона - бідною. Пара хотіла бути разом, але соціальний статус не дозволяв цього. Коли мама завагітніла, вона збиралася розповісти коханому, але не зробила цього. Він взагалі не знав про моє існування, а коли побачив на тому прийомі, одразу впізнав. Спочатку не повірив, що таке можливо, а потім вирішив перевірити. Ось так і знайшов мене, тільки надто пізно…  

Мені хотілося б поставити матері кілька запитань, але, на жаль, тепер вони так і залишаться без відповідей. 

Мій батько, Леонід Калиновський, виявився дуже багатою людиною. Він запропонував мені полетіти з ним в Англію і навчатися там, і я погодилася. 

Це була чудова можливість докорінно змінити своє життя. Мене більше нічого тут не тримало, а перспективи, про які розповідав батько, здавалися такими неймовірними. 

Ми полетіли в Англію, тільки-но батько виготовив мені всі необхідні документи. Для початку він визнав своє батьківство, і я одразу змінила своє прізвище. Ну а далі на мене чекало знайомство з його родиною і дітьми. Всі вони жили в Англії й, зі слів батька, дуже хотіли познайомитися зі мною. 

Я сильно хвилювалася перед нашою першою зустріччю. Боялася, що ця родина не прийме мене. Навчена гірким досвідом, не плекала надій з приводу того, що багаті люди ось так одразу приймуть мене у своє коло. Але, як згодом виявилося, хвилювалася я дарма. Дружина батька, Таїсія, була чудовою жінкою, як і їхні спільні діти - Лаура та Марк. 

Моїй молодшій сестрі двадцять два, а брату - двадцять. Саме з цими людьми я навчилася бути сильною. Вони допомагали мені та підтримували. І тоді я зрозуміла, що не всі такі жахливі, як батьки Каміля та Кіри. 

- Хвилюєшся? - рука батька опускається на моє плече, і я шкірою відчуваю його підтримку. 

- Є трохи, - натягнуто усміхаюся. Так вже сталося, що я розповіла йому про своє минуле життя, і про Каміля також. Батько знає про вчинок матері Каміля і дуже хоче допомогти мені зараз. 

Це була його ідея - викупити акції холдингу. Такий собі подарунок для мене. Але от чи потрібен він мені… я ще й досі не впевнена. 

- Я поруч. Тепер тебе ніхто не образить, - батько усміхається, а я усміхаюся у відповідь. 

Коли проходимо у будівлю, хвилювання тільки наростає. Я не бачила Каміля п'ять років, але не було і дня, щоб не думала про нього. Все прокручувала в голові той момент з нашим розставанням і його одруженням. Раз за разом робила собі боляче, але не могла дозволити собі забути. 

Я стежила за його особистим життям і з острахом очікувала, коли Аліна оголосить про вагітність. Все-таки п'ять років минуло, але в стосунках цих двох, здається, нічого не відбувалося. Каміль не кохав її, коли одружувався. Сумніваюся, що з часом щось змінилося. 

- Зачекай на мене тут, добре? Я покличу тебе! - просить батько, коли ми зупиняємося перед дверима у конференц-зал. Чесно кажучи, я навіть рада хоча б одній секунді, що відтягне час до моєї зустрічі з родиною Ковганів. І, головне, з Камілем. 

Батько зникає за дверима, а я намагаюся кілька разів глибоко вдихнути й видихнути. Минає всього кілька секунд, коли двері знову відчиняються, і мені доводиться зробити цей надважкий крок вперед. 

- Знайомтеся, моя донька Лія. Хоча, наскільки мені відомо, ви начебто знайомі, - голос батька чую наче крізь вату. Долоні пітніють, а в горлі пересихає. Не можу й слова вимовити, тому що вся моя увага сконцентрована на яскравих блакитних очах, котрі колись зробили мені дуже боляче. 

- Доброго дня всім! - не знаю, де беруться сили. Я просто розумію, що не можу зараз показувати, наскільки мені болить. Батьки Каміля також тут. Мама сильно блідне, а батько зводить брови до перенісся. Не чекали такого сюрпризу? Однозначно ні! 

- Лія? Як таке можливо? - випалює розгублено Яна - мама Каміля. - Чому ти одразу не сказала, хто твій батько? 

- І що це змінило б? - стримано цікавлюся. - Хоча що за запитання? Це змінило б усе, правда? 

- Повернімося до робочих питань, - несподівано втручається Каміль. Його голос сповнений холоду, і я знаю чому. Він не пробачив. І навряд чи коли-небудь зробить це. - Наскільки я розумію, Лія буде працювати тут. 

- Так, ти правильно все розумієш, - сідаю за стіл навпроти нього і знову тону в глибині його очей. Такий гарний, я і колись… Тільки зараз Каміль добряче змужнів і подорослішав. - Наскільки мені відомо, холдинг втратив кілька серйозних замовників за останній рік. Саме тому акції різко впали в ціні. Я тут, щоб це виправити.