6

два роки тому
Того вечора я була зіркою. Всі здивовано споглядали моє перевтілення, перешіптувалися. А в очах Філа панувала суміш страху і злості. Він мало не впустив келих з шампаньським, яким збирався стукнутися вгледівши таку дивину. А я насолоджуючись своїм тріумфом, спокійно повернулася на місце під осудливі погляди жінок, і зацікавленні погляди чоловіків. В розпал вечора один із гостей навіть виявив бажання потанцювати з прекрасною дамою, під саксофонічний оркестр, та я тактично відмовила говорячи, що танцюватиму тільки зі своїм чоловіком. Та Ліповський не поспішав закружляти мене у танку, зайнятий розмовою з якоюсь особою. А потім відвів мене на вулицю, ніби хотів мені щось показати, а коли ми залишилися подалі від натовпу його друзів, які продовжували розважатися, обпалив мене холодом синіх очей. Я згадувала яким же він мені здавався красунчиком: брюнет широкоплечий з синіми очима, що випромінювали ніжність і доброту, коли ми тільки познайомились, а тепер різали гострим ножем.- Що ти собі дозволяєш?! - кричав він.

Я збентежиласьніби й не розуміла про що він і тільки часто заморгала, .- А що я не так зробила??- спитала я.- Що ти не так зробила!? Виставила мене посміховиськом перед поважними людьми,- промовив, підійшовши майже у притул. Тієї миті я зрозуміла одне- з мене досить! Набридло відчувати себе винною у всьому і відповідати чужим ідеалам.- Що, зручна і передбачувана тихоня дала збій?!- засміялась я йому в обличчя. Сама злякавшись своїх слів, що прозвучали рішуче і неприродньо потужно, ніби досі чекали змоги вирватись.Вечір розірвала тиша. Ми стояли, буравлячи один одного поглядами. Та в моїй душі ще жевріла малесенька надія на те, що зараз все якось саме вирішиться. Я навіть програвала в голові можливі варіанти подій, та того що сталося далі мені несила було передбачити.Філ зайшовся диким самовдоволеним реготом, від чого мені стало страшно, навіть здалося, що він зараз ударить мене. І Філ таки вдарив не фізично.-  Он як ти  думаєш я одружився з тобою з любові! Е ні, ти мені потрібна була, щоб батько карточку не заморозив, той пригрозив, якщо не одружуся, забере в мене все і мій бізнес теж. Мені й потрібна була закохана в мене, ще зі школи однокласниця тихоня,- виплюнув мені в обличчя жорстоку правду Філ, що всміхався божевільно, видно його власні слова дуже забавляли.- От так то! Так що ти маєш мені вдячна бути, а не поводитись, як не зрозуміло хто на людях, тобі це зрозуміло?- промовив він підійшовши впритул і дихнувши на мене алкоголем. Я не відповіла, язик і губи не слухались, ніби враз оціпеніли.  Мені несамовито хотілося втекти, та ноги , ніби приросли до того місця , де стояла , а Філ пішов. Не гоже змушувати людей чекати.

Я не пам'ятала, як дісталась додому,отямилась на кухні емоції покинули мене, я тупо дивилась у стінку, на громіздкий годинник який завжди ненавиділа, зовсім невчасно згадалося, що Філ любить його. Філ обожнював дорогі речі, а цей годинник купив на одному аукціоні "зубами вигриз у якогось старого" хвалився він, не дозволяючи мені навіть пил протирати з нього. Я посміхнулась сумно, адже у якомусь сенсі почувала себе експонатом його колекції. Я лише річ, яку іноді дістають з запилюженої полиці, щоб натішитись, покористуватись і поставити на місце, до кращого часу. Зробивши великий ковток чаю, я з усієї сили зажбурила чашкою в ненависний раритет, що р озлетівся на д рузки.
Спогади мінялись один за одним, складаючись в обіцянку ідеального життя, вартого якогось красивого фільму. 

Мені згадався мій двадцять четвертий день народження. І наша вечеря на даху будинку під небом з всипаним міліардами зір. Закоханий погляд Філіпа, що здавався мені таким прекрасним.- За тебе, моя Емі.- промовив він, відсалютувавши келихом.- За нас,- поправила я, всміхаючись, - Спасибі тобі, такої вечері мені ще ніхто не дарував,- промовила я.-Ображаєш?- всміхнувся Філ взявши мою руку, - ти варта цілого світу, крихітко. Я готовий прокричати про свою любов на весь світ, а хочеш прямо зараз це зроблю. Я думала, що хлопець жартує, а він встав і прокричав в ніч "Емі, я люблю тебе !!!"- Божевільний, - промовила я, підійшовши до нього, обійнявши і поцілувавши у вишневі губи.- Це ти зі мною таке твориш , красуне!- промовив він, переводячи подих. А я грайливо скуйовдила його довгий чубчик.- Одружимось?- ці слова луною прокотились в моїй голові. Я навіть подумала, що мабуть мені це примарилось, такими неймовірними здавалися ці слова. - Це мабуть жарт?- спитала я, засміявшись істерично.Та Філіп лишився незворушним, а наступної миті хлопець з кишені дістав червону оксамитову коробочку і простягнув мені. На мить я аж завмерла.- Це так швидко... ми не можемо...Я не така... і...Філіп обійняв мене міцно, подивився у вічі і сказав:- Емі, не має значення, що ти важко ходиш.- підсипав чергову порцію меду красень, - для мене важлива ти, така яка є, на все інше начхати, - додав він.- ТИ впевнений??- все ще не знаючи, чи вірити його словам спитала я.- Я впевненний, а ти?- поглянув Філ збентеженно.Головою я розуміла, що п'ять місяців побачень це надто мало для весілля, та серцю в той момент було видніше. Мої блакитні очі сяяли, а губи промовили:"Я згодна".Мій найщасливіший спогад тепер здавався мені сонячним промінцем, що розсіювався в пітьмі реальності. А обручка перетворилась на обман з шовкових обіцянок, що тепер була чимось чужим. Поклавши її на журнальний столик, я сиділа, зануривши пальці у каштанові прядки, сльози душили, вирваючись на волю приглушеним риданням. Опанувавши себе та вмившись, я зрозуміла, що більше ні хвилини не хочу залишатися в цьому домі, що тепер нависав наді мною, ніби хотів задушити тишею стін. Швидко зібравши речі, я набрала номер Марі.

****
Наступного дня

Я прокинулась на дивані, під смачні аромати сніданку. І першою моєю думкою було: "Ооо! Філ приготував мені сніданок, як мило"- а потім я пригадала вчорашні події. Коханий чоловік мене обманював, а тепер я лежу на дивані в сестри після того, як пів ночі проплакала в неї на плечі. Що ж робити далі? Гуляла шалена думка. - Ти вже встала?- спитала сестра. На ній були шортики і майка, а темне волосся гарно вкладене. Яка ж вона у мене красуня, думала я. Власниця найкращого салону в Луцьку під назвою "У Марі", має бути на висоті. - Їсти будеш?- спитала сестра. Мій живіт якому обіцяли сніданок забурчав у відповідь.- Що плануєш робити, люба?- спитала Марі, наливаючи каву в чашки.- А що я маю робити?- промовила, ковиряючись виделкою в тарілці. До Філа я точно не повернусь, подумала я. - А я знаю чим тебе розрадити, - промовила вона,- ми зараз підемо до мого салону і там тобі зроблять гарні брівки, а ще по магазинах пройдемося, купимо щось суперове. - промовила Марі, підморгнувши мені, - Філ лікті до плечей позгризає як тебе побачить,- додала сестра, намагаючись хоч чимось мене розрадити.- Ні давай краще я замовлю велику піцу і ми проведемо день за якимось фільмом, святкуючи мою свободу.- відповіла я з сарказмом.Марі вже збиралась щось сказати на це, коли раптом її мобільний ожив, сповіщаючи про дзвінок.- Вибач це по роботі,- відповіла сестра. Я кивнула Марі, а та вийшла на балкон.Через кілька хвилин Марі повернулась, палаючи злістю.- Дзвонила Тіна- адміністратор. Уявляєш, якась курка, вирішила, що їй не дуже гарно зробили брови і тепер просить власницю. Марі дивилась винувато.- Ти не образишся, якщо я ненадовго піду. Бо без мене точно не розберуться. А потім ми обов'язково посидимо з піцою.- Біжи, тільки прибери з обличчя цей винувтий вираз.- промовила я, обійнявши сестричку.Коли Марі пішла, я трохи подивилась телевізор, а потім заходилась прибирати. Хоча в Марі завжди було чисто, та я просто, аби руки були зайняті, протирала полиці, притримуючись за щось. Раптом я скинула коробку з-під взуття, і та полетіла додолу, розсипаючи свій скарб- зошити тепер всипали підлогу. А потім я згадала, як колись писала казки і оповідання, а на коробці був напис  маминою рукою "скарб Емі". Я всміхнулась, пригадуючи, як хотіла спалити свої нотатки, а мама відібрала їх, та сказала, що я повинна берегти свою творчість, бо це найбільший скарб. Як же Марі знайшла коробку?- подумала я і всівшись на підлогу, почала читати свої твори, написані невмілою дитячою рукою, що заіскрились в душі натхненням. А на самому низу лежала маленька чорно-біла фотографія я замилувалась красою  моменту:  ти зупинилась щоб відчути аромат  троянди, троянда пахла абрикосом ти аж закрила очі від задоволення я старалась тебе не тривожити передавши чарівність цих прекрасних емоцій на чорно-білій фотокартці  увібравши в себе, кожну зморщечку закарбовану у вічності.
Дякую мамо за те, що зберегла його! Тепер я знаю, що робити подумала я, а на обличчі сяяла усмішка.