9

Повернувшись до номера, я раділа з свого тріумфу у стрільбі з лука, що здавався мені чимось неймовірним, та таким привабливим. І як можна не поділитися своєю перемогою з сестрою. Та тільки я подумала про дзвінок, як телефон сам задзвонив. Я всміхнулась- Марі завжди відчуває, коли я хочу поговорити. Я перемкнула на відео, так кортіло побачити сестричку. 

- Привіт, моя хороша, - мовила я, побачивши сестру, що посміхалась на усі тридцять два.

- Привіт, Емі,- промовила вона,- нарешті нормально поговорим, ато у мене на роботі запара, клієнтів тьма, нема коли голову повернути.- пояснила вона.

- Ну розказуй, як ти, і показуй свої апартаменти.- цікавилась сестра. Показавши вид з балкону, та розповівши про катання на санях та пригоду з луком.

- Ооо, оце так в тебе насичене життя, круто!- вигукнула Марі.

- Так, тут класно!- погодилась я.

- А як щодо справ сердечних?- з лукавою усмішкою додала сестра.

- Марі!!!- засміялась я.

- Що "Марі"??- промовила вона.- навіть хоч однісінького красунчика нема?.

- Нуу.. є один..- протягнула я, пригадавши Артема і руду, і моє обличчя скривилось, як від кілограму лимонів, що не сховалось від меткого погляду сестри.

- Але він дебіл концентрований!- приснула я зі злості.

- Так-так-так! З цьогь місця будь-ласка детальніше.

Я не хотіла розповідати, та від сестри нічого не сховаєш. Тому я розповіла їй усе, як було, хоча я трохи лукавлю, що допомога мені не потрібна, я якраз таки й потребувала поради семтри. Марі уміла підтримати, а деколи і посварити, якщо треба. На цей раз вердикт Марі був остаточний:

- Він тобі подобається,- засміялась та.

- Нічого подібного! - запротестувала я, емоційніше ніж потрібно.

- Значить точно подобається.- додала вона.

-Ти нестерпна!- вигукнула я. Іноді в мене таке відчуття, що це не я старша, а Марі- подумки всміхнулась я.

- Відкрий своє серце новому почуттю, сестричко, ти заслуговуєш на щастя.- промовила Марі.

У двері постукали, перервавши нашу розмову. Попрощавшись з сестрою, я відчинила двері, переді мною стояла куратор, яка повідомляла про те, що цього року у них нововедення в "Карпатських іграх"- можна брати участь не тільки лучникам, а й тим, хто катається на "бобах". В кінці куратор спитала, чи не хочу я взяти участь, я довго не думала, оскільки встигла полюбити катання на цих санях, тому раділа, що зможу не тільки надихати команду, придумавши девіз для неї, а й допомогти фізично.

- От і чудово!- відповіла куратор. До тренувань можна приступити завтра.- промовила вона.- А Артем тобі допоможе.- додала на останок білявка. Хто б сумнівався.- подумала я. А вголос сказала: "Спасибі". 

*****

Наступного дня

День обіцяв бути цікавим. Ввімкнувши улюблену музику в навушниках, я насолоджувалась ритмами "Хардкіс", зараз я слухала трек "Кобра". Я раділа, що знову зможу покататись на своєму улюбленому  транспорті, а ще сподівалась не підвести свою команду  "Скажених жаб". Макс так і сказала: "Ти наш талісман", тому, увімкнувши третю передачу, так я завжди кажу, коли поспішаю йшла до кабінок зі спорядженням, підспівуючи гурту " небеспечні знайомі незнайомці", іноді мені здавалось, що "Хардкіс", щось знають.

  Я зупинилась, очікуючи поки мені видатуть сани, поглядом шукаючи чорнявий чубчик. Я зрозуміла, що мені не вистачатиме цього місця, тих милих посиденьок за кавою з Макс, а ще не вистачатиме краси гір, що радують око і наповнюють душу тим життєдайним теплом, якого часом так не вистачає.. До мене поспішав Артем, що посміхався радісно. І тебе мені теж не вистачатиме- подумала я.  Можливо, мені й було образливо, ще за Артемові слова, та все ж він хотів як краще, а я не хочу проводити останні дні, вигадуючи нові колючі фрази в його Адресу. Згадалися слова сестри,   можливо відкриватися почуттям я не готова, та не хочу вдома з гіркотою згадувати про потрачений на сварки час, тому я теж усміхнулась і, вимкнувши "Кобру", промовила.

- Привіт, Артеме .

Хлопець мовив:

- Отака Емі мені до душі.Чи у тебе там сніжок в запасі, щоб ним у мене кинути.- усміхнувся він.

- Ні, нема.- мовила я. Я раділа тому, що сани довго видавали, значить в мене є трохи часу на розмову.

- Я хотіла вибачитись за вчорашнє, ти ж як краще хотів, навіть каву приніс, а я тебе відштовхнула, це було неправильно.- промовила я.

Між нами запанувала мовчанка, яку порушив лагідний голос хлопця.

- Приймається, манюня,- промовив він жартівливо, торкнувшись пальцем мені до носа. А я засміялась.

Ми помирились саме вчасно- сани вже стояли на снігу, чекаючи на мене.

- Ну що? До праці! - мовив Артем. І я відчула, що сьогодні у мене точно усе вийде.

 Минула година, та сани аж ніяк не хотіли слухатися та розвертатись, а все норовили скинути мене.

- Не спіши і все вийде- підбадьорював Артем, що намагався  встигнути за мною і в потрібний момент не дати падати.

- Може ну його,- нарешті після чергової невдалої спроби відповіла я, зупинившись.

- Ти вчора коли стріляла з лука, не здалась, а тепер що? Ти сильна!- промовив він.

-Дякую.- відповідаю, - Та я б зробила привально, ноги затерпли.

- Добре, доїзжай до лавочки і я тебе розв'яжу.- відповів Артем. Відв' язавши мене, Артем дбайливо розтер мені ноги і допоміг пересісти. Дивно, як у цьому хлопцеві поєднуються імпульсивність та ніжність- думала я.

- Хочеш?- спитав Артем, протягуючи мені желейну цукерку "Шалена бджілка".

- Звичайно буду.- відказала я, - Мммм... Моя мама любила ці цукерки,- промовила я.

- А чому любила?- поцікавився хлопець, уважно поглянувши на мене.

- Померла.- відказала я.

- Мені шкода, кицю, - відповів хлопець, погладивши мене по спині. І від того дотику мені стало так тепло на душі.

- А якою вона була?- запитав Артем,- Вибач мою нетактовність. - Любила каву, а ще завжди  випрямляла від природи кучеряве волосся .__ відказала я ностальгійно. Мама була моїм промінцем світла, який я шукаю в кожній людині, навіть вийшла заміж, вважаючи, що знайшла того самого, хто мені те світло подарує,- мовила я згадавши Філіпа, і моє серце зжалось болем,- Дурненька, думала він зробить мене щастливою, а виявилось... виявилось, що просто приймала бажане за дійсне.