Глава II

— Женев‘єво, ходи, може,  шопінг тобі підніме настрій !

— Як не зустріну ОТОТОВО то підніме. Подумаєш ! Я красилася так довгезно, а отото чудо мені бурчить туткаво ! Та пішов він ! Подумаєш, запізнюється він ! Він мав зупинитися, впасти переді мною на коліна і сказати: «Прекрасна принцесо, ви зачарували моє серце своєю красою назавжди, прошу, виходіть за мене заміж !», а я «Ні, ви мене недостойний!», а він «О ні, чому ? Чому доля така несправедлива до мене ? Я зустрів принцесу свого серця, свого всенького життя, своє щастя, але вона мені відмовила ! О ніііі, я тепер буду страждати, моя душа буде плакати, мок серце розбито на друзки !», а я б пішла геть, усміхаючись. А він бурчить ! Бач, в справах запізнюється він !

— пхі ! Женев‘єво, та він тебе вперше бачить, а ти його !

— подумаєш !

— подруго,  та з таким характером за тебе навіть жаба-жабун не вийде !

— чи я такого захочу !

— ух ...

— все, досить, Ніколь, не проти мені ще ти настрій ! Пішли !

— добре... ах, яка ти вперта !

Дівчата з таким-сяким настроєм зайшли в магазин. Кожна розбрелася по закутках шукаючи саме те, що потрібно. Через півтори години примірок Я дівчата пішли на касу.

• — Ого, Ніколь, нічого собі ! Як ти закупилася !
• — Краса прежде всево !
• — Да уж
• — Пане продавець, скільки з нас ?
• — Хвилинку, дівчата, хвилинку !
• І заклопотаний чолов‘яга середніх віків кудись вибіг, і невдовзі забіг із молодим хлопцем. 
• — Ось наш звіт за цей місяць ! Подивіться, прошу !
• Лице цього хлопця Женев‘єва впізнала відразу. Це був той самий хлопець, з яким вона перетнула я в парку. Вся занурена в емоції Женев‘єва гордо пішла вперед назустріч хлопцю.