Глава 4

                                        Глава 4

   Обраний нами клуб, знаходився на іншому кінці міста. Тож замовивши таксі, ми швидко до нього добралися. Вийшовши з машини, побачили перед нами доволі велику юрбу молоді. Всі вони теж хотіли розважитись у суботній вечір. Витративши трохи часу, ми нарешті пробрались всередину. У вуха вдарила гучна музика. В клубі було багато людей, тож ми ледве знайшли вільний столик. Замовивши собі освіжаючі коктейлі, почали з Роксоланою їх смакувати. Виходили на танцмайданчик відриватись. Під улюблені ритми диско я закривала очі і віддавалась музиці. Літні мотиви пісень відносили мене далеко звідси. Час від часу я помічала зацікавлені погляди хлопців на собі, але вперто їх ігнорувала. Не знайшла я ще свого принца, а серед них і натяку на нього не було.

   Трохи втомившись, вирішили присісти відпочити. Через якийсь час є відчула дещо. Ну, от буває інколи, коли хтось на тебе дивиться, а тебе прямо тягне туди повернутись. Що я і зробила.

І не помилилась. На мене дивився він. Хлопець приємної зовнішності, ростом вище мене, брюнет з карими очима, вираженими скулами, тонкими устами. Підтягнута фігура. Дивився прямо в очі. А я соромлячись, відвела погляд, зашарілась.

     - Що з тобою, ти вся почероніла?, - запитала подруга.

     - Та нічого такого, це від танців все,-відповіла я.

     - Від танців, чи від погляду хлопця, що очей від тебе не зводить?

     - Скажеш таке.

     - Ти знаєш його?

     - Компанію, в якій він присутній-так, але його - ні.

   Тим часом заграла повільна пісня, і натовп трохи розійшовся по своїх місцях. Натомість майданчик заполонили танцюючі пари. Рося посміхнулась і заговорила впевнено:

     - Думаю, в тебе буде можливість познайомитись з цим брюнетом. 

     - З чого ти це взяла?, - та відповідь надійшла до мене з іншого боку. 

     - Потанцюємо?, - запитав незнайомець. 

     Кілька секунд я була в ступорі, невже він підійшов до мене? Швидко прийшла до тями, коли хлопець простягнув руку. І відповіла:

     - Так. 

   Вклавши свою руку у його, я відчула жар. Він обійняв мене за талію і ми почали рухатись у ритм музики. Довгий час ми мовчали, лиш пізніше він запитав:

     - Чому сумна? 

     - Ні, зовсім не сумна. Тобі здалось. 

     - Але очі твої кажуть зовсім інше. 

     - Та невже? 

     - Вже. А ще їм сподобався один класний хлопець. 

     - Це відколи очі можуть говорити? 

     - Отже, ти не заперечуєш, що я тобі сподобався? 

     - Що? Я такого не говорила!

     - Вже сказала! 

     - Що? Коли?, - щось він мене почав обурювати, вигадує казна-що. 

     - Коли дивилася довго на мене, а тепер це довела,-посміхаючись мовив він. - Доречі, я - Макс. А як звати власницю цих прекрасних очей? 

     - Аня.-на цій ноті пісня закінчилась. Ми стояли один навпроти одного, потім він взяв мене за руку і промовив:

     - Дякую за танець. До скорої зустрічі, Аня!,-і зник з очей. 

   Присівши за столик, думала про його слова. З роздумів мене вивела Рося. 

     - Ну і? Що сказав? Як звати? Розказуй давай! 

     - Та що розказувати? Звати Макс. Якийсь він занадто впевнений в собі. 

     - Це чому? 

     - Наговорив всяких дурниць,немов він так сподобався мені, що я не могла відвести від нього очей. 

     - Може це він про свої відчуття до тебе так висловився? 

     - Що? Як це? 

     - Може не міг тобі сам признатися. Ще щось сказав? 

     - До скорої зустрічі. Яка взагалі зустріч? Його вже навіть тут немає. 

     - Що ж, хто зна? Може ви ще побачитесь? 

     - Не знаю. Навряд. 

   Та шляхи долі незвідані . Ніхто не знає, куди вона нас завтра поведе...