Глава 5

                                           Глава 5

   Після загадкового знайомства з хлопцем, ми з Росею ще трішки посидівши, повернулися додому. Увійшла в дім, зняла підбори, і відчула неймовірне полегшання. Ох, немов на світ народилася. У цьому випадку тілька жінка жінку зрозуміє. Світло вирішила не вмикати, щоб не будити батьків. В темряві дібралась своєї кімнати. Зайшла, і захотілось глянути у вікно. Нічне небо було всіяне яскравими зірочками. Задивившись на них, я чомусь одразу пригадала очі того хлопця. Карі, темні як ніч. Та було щось в тих очах таке, що манило мене до них. Якась невидима сила мене притягувала до нього. Що це? Може кохання з першого погляду? - Ні. Не вірю! Не вірю, що отак вперше глянувши на когось, можна закохатись. Не знаючи, що це за людина, який характер. А зовнішній вигляд - це лише оболонка, під якою багато чого може ховатись. Тоді закохуються тільки в зовнішню обгортку? Часто після цього приходить розчарування. Або людина інша або те якою ми собі її нафантазували, не збігається з тим, що б ми хотіли в ній бачити. Але і тут є і інша сторона правди. Якщо зовнішній вигляд кандидата не симпатизує, то який би він чудовий із себе не був, не буде бажання глибше його пізнати. Хоча, напевно, є винятки. Для когось не важлива зовнішність, а головне те, що є в душі. І тут мені пригадався випадок, коли одна подруга дала пораду для свого брата: "Не обирай дівчину, як яблуко. Що з того, що зовні красиве, але всередині воно може бути червиве". 

   Та чому я зараз, ще й о тій порі про все це думаю. Вже третя ночі. Ну, познайомилась я з хлопцем. То й що? Я його напевно вже ніколи й не побачу. Він, можливо, так щовечора з кимось знайомиться. Але чому Макс не виходить з моїх думок? Айй... досить, все! Пора спати. Цей брюнет завтра мене вже й не згадає. А я ще тут стою і роздумую про нього. 

   Пішла у ванну кімнату, змила з обличчя косметику. Всё таки, коли б не повернулась, з макіяжем лягати спати не можна. Після цього повернулась у кімнату і занурилась у міцний сон. 

  Проснулась я десь під обід. Глянула на годинник. Вже дванадцята. Ну, нічого собі так, поспала. Після нічних танців ноги ще гудуть. Вибравшись з ліжка, попрямувала у ванну. Освіжившись у душі, одяглась і попрямувала на кухню. Мама готувала обід. У нас склалась така  традиція, що по неділях мама ліпить вареники. Ми їх просто обожнюємо. В дитинстві, пам'ятаю, у неділю я ходила з батьками на вареники до бабусі та дідуся. Там, ще приходили мамина сестра з сім' єю. Тож нас було багато і весело. Чоловіки, бувало, задля жартів, влаштовували турнір по їх поїданню. Хороші часи були...доки бабусі не стало... 

     - Доброго ранку! 

     - Доброго, сонце. Вже обід скоро, - усміхаючись, промовила мати. 

     - Так. А де тато? 

     - У вітальні, телевізор дивиться. 

     - Ясно, - відповіла я втомленим голосом. 

     - Бачу, вчора сильно погуляли? - моргаючи до мене одним оком, питає рідна. 

     - Трохи. Щось я якось розбито себе почуваю. Завжди так, коли довше посплю, потім важко прийти до себе. 

     - Ну, а ще на додачу пізні танці, каблуки, плюс алкоголь.. 

     - Мамо... 

     - Що? Я й сама така була! 

     - А тато де був?, - аж цікаво мені стало. 

     - Це ще до нього було. 

     - А що, з татом вже чемною стала?, - сміюсь, бо вже уявила, як тато за мамою ходив і пильнував. 

     - З татом все стало якось по-іншому. Не було бажання до тих пригод, що з подружками витворяли. З ним ми не часто бачились, бо він вже працював, а я ще вчилася. Але коли була можливість, то хотілося щонайбільше часу проводити разом, кожну хвилинку. Все решта якось відійшло на другий план. 

     - Любов - велика сила!, - щось аж задумалась я. 

     - Так! А у тебе як там, на "любовному фронті"? 

     - Штиль. Ще не знайшовся той, хто би мітив на місце у моєму серці,- мамину цікавість я задовільнила, а мені чомусь одразу пригадався Макс,його вчорашня поведінка, слова. 

     - От побачиш, ще знайдеться той, що вкраде твоє серце. І появиться в момент, коли його найменше чекатимеш.

     -Незнаю,можливо,-доведеться чекати, що мені піднесе майбутнє. Але бувають такі моменти, коли стає дуже цікаво - де він, де ходить моя доля, де живе, і коли я його зустріну? Відповіді покаже лише час... 

     Вітаю всіх Вас на сторінках моєї книги!!!

  Хочу помідомити, що історія пишеться на реальній основі! Всім, кому цікаво, що чекає героїв, які події відбуватимуться далі, додавайте книгу собі у бібліотеку. Так Ви нічого не пропустите, і ми будемо разом переживати і слідкувати за долями героїв! 

   Анонс! Скоро Аню очікуватиме сюрприз!!! 

      Прохання, підтримайте мене і мою книгу зірочками! Залишайте коментарі, з великою радістю з Вами поспілкуюся❤️

   До речі, якої Ви думки? Чи буває кохання з першого погляду? Ви вірите в це?