Глава 10

   Лягла у ліжко майже під ранок. Втомлена, стільки вражень. Здавалося б, я мала би заснути, торкнувшись головою подушки. Та нічна прогулянка не давала мені цього зробити. Я постійно прокручувала той фрагмент, коли Макс розповідав про себе, як запропонував зустрітися. Чи правильно я зробила, що відмовила? Може варто було б зустрітися...незнаю. Вже пізно роздумувати. Він там ще щось вигукнув, що дістане мій номер. Що ж, цікаво,як хлопець це зробить. Все ж втома зробила своє і заснула.
   Прокинулася десь аж під обід. Піднялася і пішла у ванну. Звідти на кухню. Батьки пили каву. Судячи по них, теж недавно проснулися.
     - Привіт!, - мовила я.
     - Привіт, сонька!, - усміхнулись вони.
     - А чого це тільки я сонька? Бачу, і самі такі!, -  треба і собі кави випити. Добре, що якраз залишилась ще доволі тепла та, що мама заварила. Налила у чашку, відпила трохи.
     - Ми не чули як ти повернулась.
     - Та, поки зайшла додому...
     - Ти що, пішки йшла?, - запитали здивовано, а я тим часом всілась за стіл і почала снідати. - Це ж інша частина міста.
     - Так, була компанія і ми вирішили пройтись, - не хочеться відповідати, що це був тільки Максим, бо ще почнеться допит. А розказувати нічого.
     - Ну, ви даєте!, - здивовано підвела брови, мовила мама.
     - Ну, а що? Це молодість, хочуть гуляти!, - з розумінням сказав тато. - А пам'ятаєш, як ми їздили на канікули до бабусь у село?, - запитав батько у мами. -  Ми з хлопцями ходили на танці у сусідні села. Пішки! Там і тебе побачив. Ото були часи! За ніч, ми намотували кілометри! А зранку, ще й потрібно було вставати та іти допомагати дідусю по роботі!
     - Так! Було таке. Якби теж не приїхала на канікули у село, ми б так і не зустрілись! Бідний, стільки находився!, - звернулась до мене мама. - Я навіть деколи відмовляла, щоб не приходив. Шкода його було.
     - То не як зараз. Хлопець має свій автомобіль, а до дівчини з іншого міста не приїде. Далеко йому!
     - Тату, різні хлопці бувають.
     - Таких, що будуть настирно добиватися дівчини, мало. Самі хочуть, щоб дівчата за ними бігали.
     - Якщо цим дівчатам так подобається, то хай бігають. Кожен, врешті, отримає те, на що заслужив. Добре, дякую, вам смачного. Я іду до себе., - промовила і пішла у свою кімнату. Полежу трошки. 
 
   Щось моя подруга не телефонує. Аж дивно. Вона мала бачити, з ким я пішла додому. Треба її набрати... Довгі гудки свідчили про те, що Рося, напевно, ще спить або не може відповісти. З нудьги вирішила заглянути у фейсбук. Прогорнуши трішки стрічку новин, на екрані появився вхідний дзвінок. Невідомий номер... Цікаво хто? Тому, мабуть, відповім. 
     - Алло. 
     - Привіт!, - почувся чоловічий голос. І здається, він мені знайомий. 
     - Привіт!, Макс? - моє дихання пришвидшилось. 
     - Впізнала?, - почувся веселий настрій хлопця. - Як ти, як справи? 
     - Добре. Ти як? Звідки мій номер?, - все ж приємно, що він таки добився його. 
     - Секрет. Аня, я сьогодні вечером маю повертатись. Завтра на роботу. Але дуже хотів би тебе побачити! Хоча б ненадовго. Вийдеш до мене? 
      - Незнаю..., - ох ці мої сумніви... Інша вже би витанцьовувала від щастя, а я ще думаю. 
      - Давай, погоджуйся. Прогуляємось трохи містом. 
     - Ну, добре, - трохи подумавши, промовила. Піду, щоби потім не мучити себе, що знову не погодилась. 
     - Я чекатиму тебе біля зупинки. 
     - Гаразд. 

     Вітаннячка, мої любі читачі! Рада, що читаєте мою книгу. Ваша активність підносить мені крила, і я хочу писати ще і ще! Отож, не позбавляйте мене творчої музи. Коментуйте, нагороджуйте, відстежуйте автора. Без вас мені дуже сумно! Чекаю Вас! 🥰