Розділ 3

Кожна людина, хоча б раз у житті вірила та мріяла про щось. І Настя — не виняток. В день та в ночі, цілих шість років поспіль вона бажала зустрітися з Михайлом, та щороку під бій курантів загадувала «його». Мріяла та щиро сподівалася на другий шанс, бо перший — сама ж профукала. Через власну дурість та егоїзм. І страх. Понад усе вона боялася втратити коханого й зрештою — таки втратила.

Михайло був у Насті першим справжнім коханням, першим офіційним нареченим та її «першим» у всьому. Мужній, чесний, щирий, розумний та до біса привабливий старшокурсник відразу привернув увагу юної Насті, назавжди полонивши її серце та думки. І ніжне, трепетне почуття, котре оселилось в її душі, як виявилось — було взаємним. Тільки от вберегти його від жорстоких реалій буденності, ані Насті, ані Михайло — не змогли. Чи то занадто молоді були, чи вперті — та перша серйозна сварка, натиск родичів й розпал війни на сході країни зробили свою брудну справу. Результат — болісний розрив та від'їзд Михайла на фронт у якості волонтера.

В горлі перчило, а на очі накотилися сльози та Настя швидко опанувала себе, й привітно промовила:

— Привіт, Яворський, — його уста смикнулися і їхні куточки поволі здійнялися вгору та так і не змогли створити справжню усмішку. Погляд Михайла потемнів й набув чорнильного кольору.

— Вітаю, — стримано промовив, витягуючи смартфон з кишені пальто.

Так просто, легко. Одне слово і нуль емоцій. Жоден мускул на обличчі колишнього не поворухнувся. Ані на йоту. А вона очікувала більшого.

— Зараз я спробую зв'язатися з моїм хорошим товаришем. Він тут неподалік маєток має. У нього там й трактор є, й камаз. Гадаю, що впораємося та витягнемо вас з біди, — всі ці слова Яворський адресував водію таксі. Людині, котру бачив вперше, а їй — Насті — лише скупе «вітаю».

«Що ж, заслужила!»

— Було б чудово, — радісно мовив чолов'яга, — Я то не вперше тут застряг, до світанку би протягнув, а от дівчина... — він вказав на Настю й погляд Михайла мимоволі ковзнув по її обличчю, фігурі, запалюючи тіло зсередини. Так, ніби хтось вмостив її на багаття інквізиції, й неначе ту відьму, зараз же спалить, — Прикро буде, якщо простудиться й захворіє.

— Не хвилюйтеся, все владнається, — спокійним тоном заявив Михайло. Витримки йому не забракне ніколи. Стальні нерви завжди мав. То й не дивно, що зрештою вибрав хірургію.

«А ще він кмітливий. І допитливий. І цілується чудово...» — Настя відчула, як почервоніла й відвела погляд, аби ненароком не бути застуканою на гарячому. Розглядала вона Михайла так відкрито, що лишень сліпий би не помітив.

— Поки чекаємо підмогу, можемо відкопати трохи вашу автівку. У мене десь саперська лопатка є, — таксист кивнув, слідуючи за Яворським.

— А дівчина? — поцікавився водій згодом.

— Дівчина... — повторив Михайло, — Нехай сідає в моє авто. Там тепліше. І чай в термосі є.

Настя сперечатися не стала. Тихо кивнула й залізла в позашляховик. Зморена дорогою, змерзла та голодна, вона була ладна на все, тільки б не загинути в цих снігових заметах посеред Карпат. А з Михайлом вони ще поговорять, як час прийде. Або ж...

Думати, що буде далі Настя не наважилася. Бо то зайвий клопіт на її світлу голівоньку та чергова панічна атака для серця.

«По одній проблемі на раз», — вирішила вона й поринула у чарівний сон, примостившись на зручному шкіряному сидінні з термопідігрівом.