Розділ 14

Спогади змусили Настю повернутися у минуле й на рівні з неймовірною насолодою від поцілунків коханого, відчути сором. Як же вона могла бути такою безсердечною та злою й навіть не поцікавилася про мотиви Михайла? Вони ж були, і сто відсотково не банальні — щось на кшталт жаги до слави чи блюзнірське використання духу патріотизму. 

Яворський з першого для їхнього знайомства заявив про себе, як про відповідальну, розважливу особистість. Чоловік ніколи нічого не робив просто так й гучними словами не розкидувався. Навіть освідчився він Настуні лише тоді, коли сам був впевнений у своїх почуттях. А вона виходить — все зіпсувала? 

Настя шумно простогнала й відсторонилася від коханого: вдихнула наелектризованого повітря й заглянула в дорогі серцю вири. Там — в очах Михайла — вирував океан. Його високі нестримні хвилі котилися до берегів її душі й топили стомлене розбите серце. Настя приклала пальчики до губ, котрі горіли язиками полум'я від неймовірного солодко-кислого цілунку й мало не розридалася. Розуміння того, що через непорозуміння вона втратила коханого й позбавила їх обох шансу на майбутнє — прошили шовкове серце дівчини гострими шипами.

— Пробач мені… — прошепотіла, ледь стримуючись. Дамбу прорвало і тепер Настю несло силою води до берегів наслідків власних необдуманих вчинків. 

Вона зістрибнула зі стільця й кинула в обійми Яворського. Нічого не пояснюючи, притулилася до чоловіка й поклала голову на його груди. 

— Пробач, що відпустила тебе, не давши шансу пояснити своє рішення, — Настя не плакала та її голос зараз звучав дуже-дуже жалібно, — Я не мала права ставити тобі ультиматум, не мала… 

Попри сором, котрий вирував у грудях вперемішку зі страхом та хвилювання, Настя не дозволяла собі закриватися в мушлю й тікати від проблем. Цього разу вона була готова піти до кінця й поговорити з Яворським про все-все. І не важливо, що буде потім — він пробачить її чи назавжди відштовхне — вона мусить спробувати. І магія Різдва їй в цьому допоможе: додасть сил пройти цей непростий шлях й вибороти в долі право на другий шанс. 

— Насте… — пролунало над вухом тепле дихання. 

Михайло опустив руки на її плечі й пригорнув до себе. Вмить стало так добре та затишно, що навіть серденько перестало сполохано стукати в грудях. І Настя чи не вперше в житті наважилася на перший крок. 

Настя підійняла голову й вкотре заглянула коханому в очі, вишукуючи там відблиски гніву чи люті, та замість цього наштовхнулася на ніжність та любов. Він досі щось відчував до неї й розуміння цього факту окриляло. 

Настя провела рукою по вилицях Яворського, вивчаючи незначні зміни на його шкірі, торкнулася пальчиком тонких вуст й сама потягнулася до Михайла за черговим поцілунком, приставши на пальчиках. Вона більше не могла чекати та стримувати свої почуття. Вони вже й так втратили п'ять років…