Подарувати мрію

Розділ 19

Цьогорічне Різдво Настя планувала провести в одному з симпатичних готелів Буковелю, або ж в гостях у любої колеги Галки. Перший варіант видавався їй більш приємним та менш затратним на емоції, проте другий — дарував надію на гарно проведений вечір в хорошій компанії. Звичайно, що новий кандидат на роль нареченого міг виявитися ще тим подарунком під ялинку, однак заборонити Галці запрошувати когось до себе в гості, Настя не могла. Як і примусити Галину перестати шукати їй тих самих наречених. 

Повільно підіймаючись східцями на п'ятий поверх, де розташовувалась квартира колеги, Настя перебирала в голові всі можливі варіанти розвитку даного вечора й підбирала потрібні слова, аби пояснити любій мамі Галині акуратне золоте кільце на її безіменному пальчику правої руки. Бо розповідати доведеться, та ще й в подробицях, оминаючи пікантні моменти їхнього з Михайлом возз'єднання. 

А потім, доведеться представити свого нового-старого нареченого усім присутнім, адже Яворський навідріз відмовився зустрічати це свято деінде. Тільки зі своєю Настею, і тільки разом. 

Михайло виявився доволі переконливим, коли Настя заговорила про їхні подальші плани біля під'їзду будинку, де нині жила. Вона лишень вимовила слово “розлучитися” й не встигла додати “на деякий час”, як у вирах Яворського спалахнув притаманний лише його рідним очам вогник ніжності та любові. 

Чоловік відразу ж присік будь-які Настині наміри міцним палким поцілунком, притягнувши за талію та притиснувши до себе. А потім ще довго переконував дозволити йому бути її супроводом на Різдвяному святі. Жодні заперечення не змогли вплинути на рішучість Яворського. Відтепер, вони разом — назавжди та за будь-яких обставин. 

— Не хвилюйся, квітко, — прошепотів Михайло, зупинивши Настю за крок від дверей квартири колеги. Притягнув до себе, поцілував у скроню, — Ми разом, а отже все буде добре. 

Настя не могла не погодитись, хоча досі тремтіла від однієї лишень думки про “них”. Все її тіло покривалося гігантськими сирітками, а в голові — таргани запускали феєрверки. Вона була щасливою й втрачала відчуття реальності та часу поруч зі своїм коханим чоловіком. І все що їй хотілося — повернутися у їхню казку й змусити весь світ зникнути десь там за засніженим лісом. 

— Ти маєш рацію, проте… — вона зробила ковток повітря й затримавши його на мить в легенях, випустила через ніздрі, — Я страшенно хвилююся. Неначе все відбувається вперше: мені вісімнадцять і я ось-ось маю познайомити батьків зі своїм хлопцем. Розумію, що звучить надто смішно, та нічого не можу вдіяти. 

Вона сором'язливо поцілувала його в колючу щоку й сховала обличчя на грудях. Вдихаючи такий знайомий запах, Настя вчилася дихати розмірено, проганяючи свою невпевненість та страхи геть. Зрештою, поруч з Яворським їй набагато краще, аніж без нього. І її надумана безпека не врятує від одиноких холодних ночей та розбитого серця. 

— Я розумію, Настю. Минуле надто глибоко вкорінилося в тобі й не дозволяє рухатися вперед, — він гладив її волосся, обіймаючи трепетно та лагідно, як найцінніший свій скарб, — Та нині, все по-іншому. І ситуація, і ми — вже не ті молоді та зелені. І обоє бажаємо одного й того ж. 

— Який же ти чудовий, — прошепотіла Настя, підіймаючись на пальчиках, аби подарувати коханому ще один пристрасний поцілунок. Вона й не уявляла, що можна кого-небудь так палко кохати. 

Саме в момент цілунку двері квартири відчинилися й на порозі з'явилася господарка. Галюня здивовано зойкнула й прикрила рот рукою. Такого її бурхлива фантазія навряд чи змогла б вигадати. А коли з-за широких чоловічих плечей, обтягнутих тканиною пальто, вигулькнула маківка Насті, Галина й зовсім розгубилася. Позадкувала й вхопившись за дверну ручку, потягнула їх на себе. 

— Привіт, Галко, — промовила Настя, виходячи зі свого прихистку.

— Вітаю, Настуне — майже по букві вимовила колега. В її очах засяяли лукаві іскорки, а вуст торкнулася задоволена усмішка щойно Михайло розвернувся та став поруч з Настею, — Михайле Івановичу… 

Яворський кивнув, усміхаючись у відповідь, змушуючи Настю здивовано роздивлятися то коханого, то колегу. Звідки ці двоє могли знати один одного було для неї таємницею. Випадковість це чи хитро спланована пастка? 

Настя хитнула головою й відкинула дикі думки якомога далі. Галина не могла знати про існування в її житті Яворського. Настя нікому не розповідала про нього на новій роботі: ані колегам, ані пацієнтам. Ця частина її душі завжди була під десятьма замками в найдальшому куточку свідомості. Чи вона просто забула про якусь з їхніх численних розмов?

— Проходьте, будь ласка, — привітно сказала Галина, запрошуючи дорогих гостей, поки Настя все ще перебувала в шоковому стані. Щось не клеїлось в її баченні даної ситуації, а відшукати необхідний пазл — ніяк не вдавалося. 

Увійшовши до квартири, Настя та Михайло перезулися, змінивши черевики та чобітки на зручні домашні капці й зняли верхній одяг, який Яворський згодом повісив на гачок. Галина ж швиденько зникла за дверима своєї кухні, попередньо запросивши гостей приєднатися до всіх тих, хто вже сидів за святковим столом.

Щойно закохані увійшли до просторої вітальні, де Настя провела не одне свято в сімейному та дружньому колі дорогої колеги, як її очікував черговий сюрприз. За столом, котрий мало не ломився від величезної кількості їжі, сиділи і її батьки — мати — Карпина Станіславівна та батько — Павло Борисович. Сиділи й ошелешеними поглядами гляділи на переплетені долоні своєї доньки та її колишнього хлопця. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше