Розділ 26

— Якісь проблема, Насте? — гарячі долоні Яворського лягли на її плечі, а шкіру на шиї залоскотало від теплого дихання, а спина вперлася в натреновані м'язи грудної клітини чоловіка.

Настя відразу ж відчула себе в безпеці.

 І полегшено видихнула, дозволяючи Яворському, обійняти себе за талію. Нехай в її душі й вирував ураган запитань та непорозумінь, свої проблеми вони вирішать потім, наодинці. А зараз, споглядаючи на матір, Настя хотіла мати безпечний тил й підтримку від того, хто беззаперечно умів протистояти напору Карпини Станіславівни та не піддавався на її провокації. 

— У нас лише одна тут проблема, — процідила Карпина Станіславівна задерши голову. Вона зухвало споглядала на Михайла. В її очах спалахнув вогонь й розфарбував райдужку в темні кольори. Чорний шоколад її зіниць не плавився й нагадував карамель, а горів й був схожий на вуглець, — це ти, Михайле. 

— Я? — без краплі здивування запитав Яворський, міцніше обіймаючи свою кохану. З викликом дивився на майбутню тещу, про себе зазначаючи, що за стільки років вона аніскілечки не змінилася. Все така ж вперта, самовпевнена та безцеремонна. Говорить те, що думає, попри всі норми та закони моралі. Все заради досягнення власних цілей та бажань. 

— Ти, Яворський, ти, — наголошуючи на кожній буковці, промовила Карпина. Якби можна було вбити словами, вона б уже давно ліквідувала Михайла. 

— І в чому полягає ваша проблема, Станіславівно? 

Михайло не хотів сперечатися з майбутньою тещею. Принаймні, бажав відкласти їхню розмову на потім. Коли обоє будуть більш спокійні та готові до діалогу. Та й святковий настрій псувати коханій й іншим гостям не хотілося. 

— Я ж сказала — в тобі! — злісно висловилася вона, пропалюючи дірку в голові немилого майбутнього зятя. Якби ж вона тільки могла, то б назавжди заслала його до Сибіру чи ще до якогось богом забутого краю, аби тільки не бачити поруч з донькою. 

— Мамо, — з сумом вимовила Настя. Вона все ще вірила в те, що матір вчасно отямиться й візьме свій безпідставний гнів під контроль. Та хіба Карпину коли-небудь  цікавили бажання інших?

— А ти не лізь, — шикнула Карпина й знову перевела погляд на нареченого доньки. Від однієї думки про їхній союз у Карпини починався розлад шлунку й судомні спазми в усьому тілі. Їй була огидна сама ідея того, що її донька і вона заодно матимуть щось спільне з цим пройдисвітом, — І взагалі, повертайся за стіл. 

— Чому ти мною командуєш? — вилізли з теплих обіймів коханого, Настя рвонула вперед, — І взагалі, яка бджола тебе вкусила, що ти так поводишся?

Настю трусило, наче під час гарячки та продовжувати мовчати, вона більше не могла. Матір вкотре вирішила втрутитися в її життя й все зіпсувати, ображаючи дорогу її серцю людину. І справа навіть не в самому Михайлові, скільки в бажанні Насті зрештою дати матері відпір й наочно показати, що не можна так зневажати її думку, нехтувати її рішеннями. Допомога, порада, підтримка завжди вітаються, але подібне втручання в особистий простір й створення конфліктів через власні суб'єктивні домисли та вподобання — не несуть в собі, ані користі, ані сенсу. 

— Насте, не треба, — вхопивши її за плече, промовив Яворський. Скандалу він не хотів, як і ставати причиною сварки між донькою та матір'ю. Якби він не ставився до Карпини Станіславівни, зла жінці він не бажав. Бо бачив, що вона попросту засліплена злобою й навіть не намагається почути чужу думку. І поки Карпина не переходить меж, він буде поводитися чемно та ввічливо, як і належить справжньому чоловікові. 

— Що не треба? — Настя зупинилася за півкроку від матері й гірко зітхнула. Гіркота образи розлилася в душі й противним присмаком  несправедливості зібралася на кінчику язика. 

— Не треба сваритися через непорозуміння й псувати таке гарне свято. Я впевнений, що все можна вирішити мирно, — Яворський говорив стримано та спокійно. Жоден м'яз на обличчі не видавав його справжній емоційний стан. І це ще більше роздратувало Карпину Станіславівну. 

Вона почервоніла, закотивши очі. Злилася на людську обмеженість та непокірність власної доньки. І була на межі, за крок до того, аби обілляти помиями всіх, хто хоча б ризикне перечити їй знову. 

— Розв'язання нашої проблеми,  — почала Карпина, — лише одне. Хоча, доволі просте, — Вона усміхнулася лукаво, розтягуючи тонкі довгі губи. Довкола її рота з'явилися зморшки, додаючи обличчю більш грізного та суворого вигляду, — Ти забираєш свій мотлох, — вона пальчиком вказала на обручку доньки, — і назавжди зникаєш з нашого життя. 

Настя тихо зойкнула й приклала руку до рота, прикривши його. Бо звідтіля так і норовилися посипатися прокльони. 

— Доволі зухвала пропозиція, та змушений відмовитися, — ані хвилювання, ані злості не промайнуло в погляді Михайла, попри те, що в душі все обірвалося й котилося в прірву. Він знав, що буде не просто, навіть десь підсвідомо готувався до чогось подібного, але щоб так — відкрито, зухвало й безкомпромісно… Ні, до такого він не був готовий. 

— Це не пропозиція, — Карпина мало не зашипіла, підібгавши губи. Її все більше й більше дратувала самовпевненість цього молодика й сміливість суперечити їй, — Я вимагаю, аби ти залишив мою доньку в спокої. 

Серце Насті здійснило сальто й миттєво зірвалося з ланцюжка довіри та любові до матері й покотилося кудись далеко-далеко. Сльози накотилися на очі, а в грудині застряг шматок пирога, приготованого Устиною.