Подих осені-2

7.1

Добрі справи вимотують так, ніби намагаєшся перевернути з рейок вагонетку з вугіллям.

Не те щоб у мене великий досвід у цій справі, але ватяна голова відмовляється шукати інші порівняння. Я падаю без духу на диван, закинувши ноги на м’які пуфики. Макар беззаперечно йде з татом на балкон під коньячок і лимончик. Єгор голосно зітхає, показуючи, мовляв, теж втомився — щоб йому не дісталося прочухана.

У пошуках дівчат легкої поведінки, що потрапили в біду, ми проїздили годину в таксі, п’ять разів об’їхавши навколо напіввисохлого міського ставка, тричі навколо зачиненого ринку, порахувавши, хто скільки назбирав пляшок, і незліченну кількість разів навколо покинутих гаражів.

Нікого. І все б нічого, але дехто запідозрив, що дівчаток могли потягнути в темні зарості парку. А пошуки під саму лише запальничку пізнього осіннього вечора — це я вам скажу й забої, і спроби падіння, і садна й моторошні крики, коли шпортаєшся об здавалося б непритомне тіло, а потім намагаєшся відтягнути від нього того, хто намагається це тіло підхопити й посадити в автомобіль.

— Куди?! — я практично вила, і в порожньому парку в сутінках цей звук лякав і мене саму, й кажанів. — Куди ти його притягнув? Ну довеземо ми цього алкоголіка до свого під’їзду, а потім що? Кинемо? Так йому тут, під деревами й у тиші тепліше й безпечніше, він тому тут і приліг.

Я, звісно, дуже сумнівалася, що вибір лежанки був свідомим, але мені якось не усміхалося рятувати тих, хто мирно сопе, коли я сама спати хочу.

Ні, з хлопчиськом потрібно щось робити, якось направити його в правильне річище, а то допався до добрих справ — тепер біди не оберемося. Або підхопить щось заразне, або нашу квартиру в притулок перетворить, або зіпсує бабуню своїми ідеями й вона пожертвує житлоплощею, а сама до батьків перебереться.

Я бабусю дуже люблю й поважаю, тато взагалі її син, але у всьому потрібно знати межу, а вона просто у захваті від новоспеченого онука. А якщо він, — ще гірше, — підхопить не болячки, а звички врятованих?

— Горе ти моє лукове, — кажу йому, трохи оговтавшись на дивані.

— Цибуляне, — виправляє він із широченною усмішкою. — Ти більше не сердишся?

— Ти ще не бачив, як я серджуся, — погрожую, але ефект просто дивовижний. Хлопчисько вмить опиняється поруч, на килимі, і зазирає лисеням в очі.

— Хочу побачити! — просить натхненно.

— То що у вас сталося? — заходить у зал мама, вирішивши, що виділила достатньо часу для внутрішніх розборок.

— Кайся, — вказую Єгору, а той так розповзається в усмішці, що губи ніяк не збере.

Я гарчу, голосно, страшно, а він заходиться від сміху. Доводиться мені під переливчасті звуки дзвіночка розповідати про прогулянку, яка обіцяла бути тихою.

— Ото ж бо я думаю, де ви так довго, — каже мама, і ні докору в бік Єгорки, що завдяки йому нас водило лісом (ну майже) вночі (ну майже). — Спати ви збираєтеся, або нам із татом, як Єгору, тут, на килимку прилягти?

Натяк розуміємо і йдемо. Мені визначили місце на ліжку, хлопчику на вузькому кріслі, яке він розглядає з великою підозрою.

— І не таких витримувало, лягай, — кажу я, і взагалі дехто сьогодні завинив.

Іду перевірити чоловіків — стоять, один палить — інший димом дихає. Тата рятувати від цигарок пізно, вони для нього зло улюблене, але в легень Макара ще є шанс вибратися з міста здоровими.

— Тату, ти так і не перейшов на ті, що з фільтром? — махаю над собою рукою, але диму стільки, ніби на балконі смажать протухлі шашлики.

За моєї появи чоловіки замовкають, і немає сумнівів, про кого говорили.

— Не занудьгували?

Хитають головами. Ну ще б пак, а хтось засуджує нашу сусідку за плітки.

— Ти спати йдеш? — запитую Макара.

Тато делікатно відкашлюється, і я, усвідомивши двозначність питання, додаю:

— Ми з Єгором уже лягаємо.

— Та годі заливати, — відмахується тато, — ви просто хочете швидше нас укласти, а самі з матір’ю за розмовами світанок зустріти. Яка вам різниця, де зустрінемо його ми, за умови, що не будемо підслуховувати?

Взагалі-то так, ми з мамою зазвичай ведемо відверті розмови сам на сам, але тато з віком стає як і бабуня — зрадником, а раніше я б із ним у розвідку, не роздумуючи, а зараз дуже сумніваюся. Хоча б тому, що наше укриття супротивник негайно виявить за димом цигарок.

— На добраніч, — буркочу із натяком.

— Дякую, — дякує тато, мало того, що у відповідь не побажавши добрих снів, так ще й натяк не взявши до відома.

Ну не розтягувати ж двох здоровенних мужиків? У мене стільки сили немає!

Я йду на хитрість і забираю з балкона коньячок і лимончик, на відміну від мами я ховати вмію. У мене під ліжком — надійно. Поцілувавши маму, йду в кімнату, де на дивані сидить Єгор в одязі й тій же позі мислителя.

— А митися як мені? — розводить обурено руками. — Води-то немає, а брудним я не ляжу!

— Я дуже рада, — кажу, вперши для солідності руки в боки, — що ти такий чистун і усвідомлюєш, що там, де ми походжали перед сном, була антисанітарія.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше