Подих осені-2

7.2

Початок розслабляє — нічого жалісливого, усе як у всіх.

Народився, ріс, вчився, хоча й не у звичайній школі, але для становища його батьків — це нормально. Його батько був дипломатом, матір працювала в Конституційному Суді, теж не на останній посаді. А ось потім, коли ми перейшли до дорослого Яра…

Мене дійсно вражає, як багато хлопчик знає про свого брата, і як спокійно говорить про його дружин, про їхні стосунки. Ні, без інтимних подробиць, — не вистачало, — але в кожному слові прослизає легке розчарування.

Я починаю розуміти, що кожен новий шлюб Яра був надією і для хлопчика, буквально бачу, відчуваю, як він чекав, що що-небудь зміниться і для нього, що його полюблять або хоча б просто помітять. Але перша дружина була схиблена на сексі й чоловіках, друга — на собі, а третя, — тобто я, — пішла, тому що…

— Не треба, — прошу хлопчика, і він киває, перемикаючись на інше.

Розповідає, чим взагалі займається Яр, який у нього бізнес, тему друзів проскакує, знизуючи плечима.

— Так немає їх, — пояснює, коли запитую.

— Як немає? А Стас?

— Він — посіпака.

— І більше нікого?

— Ще такі ж. Їх багато, Злато, дуже багато. Яр — як акула, біля якої крутяться мальки. Поки в русі — під ним, а захлинеться — так і розтягнуть по шматочку.

Я швиденько пишу чернетку: поки не знаю, що в ній стане в пригоді, але все ж. Хлопчик повільно розповідає далі, й чим більше він говорить, тим більше я втягуюся. Б'ю по клавішах, як із кулемета, і намагаюся вловити одну думку.

А, ось… перериваюся… згадала!

— Слухай, — кажу, — ти сказав, що кожній дружині Яр платив великі відступні.

— Ну так, — підтакує, — не стільки, як тобі, звісно, але пристойні.

— Але хіба їх платив він? Не твої батьки?

Хлопчисько кліпає очима й угукає, як пугач.

— Ух! Ну ти вигадала! З якого дива моя мама буде платити тим, від кого хотіла б позбутися?

— Саме тому.

— Ну так, звісно, і де логіка? Без грошей людина слабша, залежніша, навіщо робити свого супротивника сильнішим? Вона не для того підбивала тата зробити капітал, щоб ним розкидатися.

Й ось тепер питання: як приймати слова Макара?

Він казав, що відступні платила колишня свекруха. Чи то не знав — зрештою, він був простим водієм у їхньому домі, чи то збрехав, чи то переплутав? Або Єгор не знає всієї ситуації?

Сумнівно: уважний і розумний хлопчик, його батьки йому не сторонні люди, звички вивчив. Друге питання: кому мені вірити? І номер три, останнє, найголовніше: а мені яке діло?

Ну заплатили дівчатам, ті задоволені, я на фінансовий бік розлучення теж не ображаюся. Проїхали. Пишу, поки пишу, як каже Єгор, а коли буду правити, може, взагалі це викреслю.

— І ось ще, — я знову згадую, — а як щодо тієї дівчини, на малюнках?

— А що з нею?

— Ну ось дійсно, що з нею? Ти про неї жодного слова.

— Так він же не був із нею одруженим! — помітивши інтерес, Єгор міняє місцями ноги, щоб зручніше, впирається підборіддям у лікоть і дивиться якийсь час задумливо. — А, гаразд, — каже, — якщо і скажу, немає тут нічого такого. Та дівчина…

— Наталя, — підказую й заразом перевіряю: чи впізнав він тоді мою сусідку по палаті.

— Наталя, — погоджується з усмішкою, — вона ж як мрія була, просто як примара. Побачив, дівчина сподобалася, намагався навіть знайти, вона здавалася йому не такою, як усі. Але дівчина то залицяльників змінювала, то вагітніла, то взагалі зникла з міста. Вона, звісно, нічого, але, гадаю, якби вони все-таки познайомилися, нічого б у них не склалося.

— Чому?

— Вона б спробувала тиснути, можливо, перевиховувати, та й захоплення Яра їй би не сподобалися. Це пізніше він змінив коло одних прихвоснів на інших, а тоді… — зітхає. — Наталя занадто жорстка, занадто волелюбна, а Яр за своєю натурою захисник. Знаєш, до фанатизму. Тебе он попросив із роботи піти, але якщо в тебе є хобі, твої казки, то в Наталі робота — мета, вона так самостверджується. Вони б не зійшлися, я точно кажу, а ви… Ти знаєш, я коли на вас дивлюся, мені віриться в ту притчу про дві розділені половинки.

Я гмикаю, а Єгор продовжує:

— Але ж там не говориться, що коли дві половинки зустрічаються, відбувається стовідсотковий ідилічний збіг, чи не так? Вони навіть можуть розійтися знову, тільки їм одне одного бракуватиме. Тому що коли знаєш, що втрачаєш, болючіше, правильно? Узяти до прикладу мене… — усмішка для бравади. — Я так звик, що ти бажаєш мені добрих снів, і Яр ось теж…

Яр? А ось це для мене приємна новина: їм давно час налагодити теплі стосунки.

— … І якщо всього цього не буде, — продовжує, розглядаючи свої ноги, — я, звичайно, переживу, але… Ти розумієш, про що я?

— Так.

— Ось так і ви з Яром, — зітхає. — Він ніколи не здіймав руку на жінку, Злато. Вони таке виробляли, а він відпускав — і все, навіть не кричав. Давав їм грошей, щоб жили, як хотіли. А тебе не хотів відпускати. Навіть після того, що йому там у лікарні наторочили, він доїхав на таксі, а тебе довірив своєму водієві. А після того, як побачив плівку? Відпустив?

Я пам’ятаю, як Яр шепотів мені спекотні слова, як заціловував, пестив, витискав із горла солодкі крики.

Не відпустив.

Не хотів відпускати, навіть після того, як дві години мотав по колу запис із моєю зрадою йому.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше