5.1

Вранці я виявляю жасминовий чай, ванільний сирок, нову записку з поцілунком і зникнення всіх своїх сумок.

Якийсь час, поки п’ю чай, у ступорі розглядаю кут, у який їх тимчасово визначила, але дива не стається. Їх все-таки немає. Тепер я заручниця бриджів із топом і нечисленних речей, кинутих учора в кошик.

Що робити?

Не люблю носити одне й те ж кілька днів, але тішуся хоча б тим, що за старою звичкою випрала свою білизну на ніч. Отже, одна із сорочок Яра замінює мені плаття, його ремінь — пояс, але однаково це не вихід.

Подолавши зніяковілість, спускаюся вниз. Помітивши Макара в коридорі, махаю рукою, але швидко протискуюся на кухню.

— Ой, а в мене сирнички готові, будете? — кухарка радісно сплескує руками за моєї появи й не чекаючи відповіді, починає метушитися.

На столику з’являється тарілка з ароматними сирниками, цебер зі сметаною й чашка з зеленим чаєм. Чай я беру, мені так легше налаштуватися на розмову, на сирники тільки позираю — чай із прикускою, як каже моя бабуся.

— Мені б, — повідомляю, нахлюпавшись і розімлівши до щиросердого стану, — подзвонити чоловіку.

— А що, — підморгує кухарка, — добру справу ви вигадали, Злато Юріївно.

Морщусь, але залишаю як є — напевно, тут так заведено, хоча кухарка і старша від мене разів у два, а по батькові.

— Справа-то, — кажу, — добра, але ось номера чоловіка я не знаю.

І тут ми обидві бентежимося й в збентеженні обмінюємося даними. У великих очах так і видно питання, мовляв, як же це, уже й ночі разом, й одружені, а номера телефону не знає. Ех, та я багато чого про Яра не знаю, але не скаржитися ж?

Підіймаюся до себе в кімнату, набираю номер на своєму мобільному, але виклик не тисну. А якщо він зайнятий? А якщо переговори або зустріч, а тут я з дріб’язковим питанням про зникнення господарських сумок?

Стук у двері перериває мої сумніви.

— Злато Юріївно, — навіть після запрошення водій залишається на порозі, — Ярослав Володимирович сьогодні буде пізно, іноземні партнери приїжджають. Сказав, може, ви захочете проїхатися в «Пісок», відпочити по-жіночому?

Я мало не бовкаю: а як це «відпочити по-жіночому», але водій пояснює:

— «Пісок» — це салон Ярослава Володимировича.

І я знаходжу пропозицію привабливою, тим паче, що запитати чоловіка про сумки можна і в приватній атмосфері, ввечері. Вбиваю його номер у пам’ять мобільного, переодягаюся — ох — у бриджі та топ, і їду з водієм відпочивати, як жінка.

А як жінка-друг, запрошую із собою Ларису. Вона верещить, коли я тільки вимовляю «Пісок», виявляється, це дуже модний і дорогий салон, а тут запрошення на халяву, буде що розповісти менш везучим знайомим, у число яких увійде й директриса нашого агентства!

Ми підхоплюємо Ларису біля під’їзду, радість її, фонтануючи, передається, здається, не лише мені, але і водієві. Кілька разів я перехоплюю тінь його усмішки.

Невеликий казус виникає біля входу, коли адміністраторка оглядає нас прискіпливим поглядом і відвертається. Лариса дивиться на мене, і мені доводиться, скинувши підборіддя, йти в наступ, але мене й адміністраторку рятує поява Макара.

— Це дружина Ярослава Володимировича і її найкраща подруга, — говорить він, а брови адміністраторки ледь не злітають переляканими пташками.

Навколо нас метушаться, марнують усмішки й зображують вселенське щастя. Лариса пробачає все за масаж стоп, а я подумки дуюсь, хоча намагаюся не давати взнаки. Так, я знаю, як виглядаю збоку: проста дівчина, не обтяжена зайвими грошима, і нехай це утопія, хочу, щоб люди навколо приймали мене такою, яка є.

Але якщо не брати до уваги батьків і друзів дитинства, добровільно приймає мене тільки Яр, іншим, як адміністратору, доводиться це робити.

Маски, масажі, манікюр із педикюром стомлюють, позираю на годинник, а він ліниво переповзає за трійку. До повернення Яра ще довго, й сенсу поспішати в порожній будинок?

Лариса, користуючись нагодою-безліміткою, змінює зачіску, а моє довге волосся тільки миють, збагачують маслами й медовою маскою, але стригти не наважуються, хоча я й дала згоду.

— Ярославу Володимировичу подобається довге волосся, — виправдовуючись, каже дівчинка-перукар і миттю прикушує язика.

Уявляю, звідки в неї така інформація!

— Розслабся, — шепоче Лариса, перехилившись зі свого крісла, — тепер у нього ти.