11.2

Не припиняючи усміхатися, дивлюся на екран, де щойно бачила сміхотливе обличчя, і жодного рядка скласти більше не вдається.

Сиджу, думаю, як же мені пощастило в цьому житті!

Так і тягне обійняти весь світ, крикнути, яка я щаслива, як люблю, як сумую без своїх хлопців. Темноволосий і з пшеничним волоссям — різні й такі рідні, ще кілька місяців тому абсолютно сторонні для мене люди, без яких я жила, дихала, а зараз здається, як не зі мною все було й не в цій реальності. Монотонно, без фарб, і вже точно без такої великої кількості червоного…

Червоні клумби, простирадла, покривала, светри Яра, його автомобіль, капелюх свекрухи…

Ціле королівство. Адже це що-небудь значить, напевно…

Б’ю в Гугл запит, і з усмішкою читаю. Ну звісно!

Я раніше мала здогадатися: червоний — чуттєвість і колір влади. Довго вичитую характеристики й значення всіх відтінків — треба ж, дещо збігається. Може, збігів набагато більше, тільки… я не так добре знаю Яра, як мені хочеться, і…

Годі, знову будую громіздкі вежі й сама на себе їх скидаю.

Цікаво, а що означає синій? Він мені найбільше подобається. Так, затягує, п’янить, у нього немає дна…

Ех, якби…

Що без дна — добре, я не проти, але сумнівно, що є дар затягувати… Не втримала ж, поїхав сам, хоча я не працюю й могла б зараз бути з ним…

Краще читати далі…

Відданість людей, що віддають перевагу цьому кольору, іноді доходить до добровільного рабства… Нісенітниця! Я не проти підкоритися сильнішому, але догідливості не зношу, у стосунках двоє мають бути рівними.

А ось те, що синій колір вибирають ті, хто хоче гармонії й схильний до фантазій — правда. Ну хоч щось схоже, а то… рабство, підпорядкування…

Понавигадували!

Як на зло, згадую останню ніч із Яром. Я дійсно була повністю в його владі, під наглядом дзеркал, які він приніс у нашу кімнату, але і Яра полонили мої сміливі ласки. Він зі стогоном ширяв у небі, а я майже злітала від задоволення, на невидимих крилах пристрасті, але, на жаль…

Я як метелик, у якого одне крило — і не падаю, і повністю не злітаю…

Б’ю інший запит у Гугл. Про кольори мені все зрозуміло, а якщо… ось воно, тисячі посилань… закопаєшся — не знайдеш себе. Ні, я знала, що не одна, але щоб стільки людей цікавилися, як отримати задоволення…

Я читаю, запам’ятовую, приміряю до себе, аналізую, але намагаюся не для себе. Мені б і так зійшло, просто знаю, що Яру б цього дуже хотілося. А поки я кінчаю тільки під його язиком, та й те не завжди. Потрібно викинути абсолютно всі думки, й тоді все вдасться, потрібно повністю розслабитися — так радить Гугл, але як тоді я подарую задоволення Яру?

Як не думати про те, щоб принести йому задоволення, якщо для мене це головне?

Не розумію.

Один тиждень перетікає в інший: короткі дзвінки, порожні фрази, а я думаю про нього практично постійно. Я шкодую, що не сказала йому про свої почуття. І я рада, що не сказала.

Тому що боюся, страшенно боюся… не почути у відповідь мовчання, а прочитати в очах, що в мене жодного шансу.

Ось із Єгором я говорю відкрито і про все, ну за винятком теми для дорослих, радитися як догодити в ліжку чоловіку, я, зрозуміло, не буду. Проте щовечора бажаю йому добрих снів, а він щоранку запитує про мій настрій.

Як воно? Нічого? Паршиво насправді, але я брешу, що чудово.

Яр про брата не запитує, це я вигадую привіти. Єгор киває, але по очах бачу — ні на краплю в них не вірить.

— А великий привіт або маленький?

— З тебе зростом.

— А як пахне?

— Як ти.

— Ой, фу! Я щойно з тренування!

Це наш звичний обмін репліками, з невеликими поправками. А одного разу він не пустував, а серйозно сказав, щоб я переказала Яру, якщо той повний кретин, років за п’ять він сам зі мною одружиться, насправді тому що я класна.

— Це що за новини? — дивуюся. — Ти ж казав, що ще маленький для мене!

— Ключове тут слово «ще». І потім… я тобі потрібен.

А в очах плещеться невпевненість і вразливість, й очікування, і любов, не за щось, а, імовірніше тому, що більше любити немає кого.

— Дуже потрібен, — ковтаю клубок у горлі, — навіть не сумнівайся, тільки чоловік у мене вже є.

І знову мені здається, що він зчитує мої думки: цікаво, надовго? І чи потрібна я Яру? І вперше за весь час заміжжя я дійсно замислююся, а до чого взагалі було це весілля?

Гаразд, я: для мене зустріч із Яром — це щось магічне, але навіщо йому я? Напевно, думка одружитися з незайманою з вищою освітою відвідала його не вперше, просто в барі він озвучив її, а я почула. Якби поставив собі за мету знайти дружину саме таку, хіба не логічніше почати пошуки серед соціально рівних?

Придивитися до неї, а не довідуватися в напівсонних подруг, спробувати пожити разом, а не тягнути під вінець, дати відчути повністю ці миттєвості з вибором вбрання, замовленням букета, а не упхати наречену у готову сукню, що вдало потрапила під руку.