Поєднані бажанням

6 глава

Прокидатися було доволі складно, адже алкоголь, який ми вчора пили таки дав про себе знати. Я повільно перевелася в сидяче положення, прикладаючи руку до голови, яка нестерпно боліла.

— Бери, — промовила Аня, простягаючи мені пігулку та склянку води. Я вдячно їй кивнула й випила таблетку.

Протерши очі, я перевела погляд на свій смартфон. До початку першої пари залишалося менше години, тому нам потрібно поквапитися, щоб прийти вчасно.

Я незадоволено простогнала й підвелася. На щастя, черга в душі була не велика і я швидко змогла помитися й хоч трохи привести себе до тями. Аня тим часом приготувала для нас омлет. Він був доволі непоганим, якщо не зважати на те, що перець був недосмажений. Ми швидко поїли й тепер перед нами постало ще одне складне запитання: що ж одягнути?

— Біла сорочка та сарафан в клітинку чи оранжевий лонг і білі джинси? — запитала я в подруги, по черзі прикладаючи одяг до себе.

— Другий варіант, — відповіла Аня, натягуючи на себе колготки. — Чорт! Стрілка. — Вона обурливо кинула їх в бік і знову почала шукати щось на своїй полиці.

Я ще раз глянула на себе в дзеркало й все ж таки вирішила дослухатися до поради Тарновської.

Поки моя подруга ще довго обирала свій наряд, бо хотіла ним вразити всіх наших одногрупниць, я зробила собі легкий макіяж і зібрала сумку. День обіцяв бути складним й водночас насиченим, тому, що після пар у мене ще робота. Мені вже хотілося плакати від свого графіку, але я стрималася.

— Аню, які ще туфлі на каблуках? Ти збожеволіла? — Я забрала у неї коробку зі взуттям і запхала назад в шафу. — Потім знову будеш пів дороги мені скаржитися, що ти йти не можеш, — промовила я, простягаючи їй лофери.

— Яка ти зануда, Ангеліно! Ти ж прекрасно знаєш, що я і так низенька на зріст. Хочу здаватися хоч трішки вищою навпроти Тимофія, — промовила вона, підпираючи щоки руками й важко видихаючи.

— Якщо він любить тебе, то йому абсолютно байдуже на твій зріст.

Я нанесла улюблений бальзам на губи й закрила косметичку. Все, готово.

— Мабуть, ти права. Думаєш, мені таки варто зізнатися йому у своїх почуттях? — Я відклала все, хоч нам вже пора було виходити й присіла поруч.

— Я вже казала тобі вчора… Тимофій має право знати про це. — Я міцно обійняла Аню, поправляючи її красиве світле волосся. — Не бійся. Він не образить тебе. Ти ж добре знаєш, що Тім не здатен навіть комаху скривдити. — Подруга схвально кивнула й підвелася, розправляючи свою чорну шкіряну спідницю.

— Тоді я зроблю йому сюрприз на день народження, — промовила вона, плескаючи в долоні.

— Гарна ідея!

Моє серце підказувало мені, що Аня також подобається Тіму й у них все буде гаразд. Ці двоє ідеально підходять один одному.

— От і чудово! Тепер бігом в універ, інакше Стецько зітре нас в порошок, якщо ми запізнимось. — Аня швидко взяла до рук свою крихітну сумочку, в яку, мабуть, навіть ручка не поміститься й попрямувала на вихід з кімнати.

— Тарновська ти хоча б нещасний листочок А4 зі собою взяла, — промовила я, закриваючи двері нашої кімнати. Ключі, як завжди, застрягли в замку. Я сильніше потягнула й дістала їх, але ледь не впала. На щастя, Аня притримала мене за плечі, тихо хіхікаючи собі під ніс.

— Таке враження, що той конспект комусь потрібен. — Я лише мовчки похитала головою і взявши Аньку під руку, попрямувала в бік нашого вишу. Добре, що гуртожитки знаходилися зовсім поруч.

Поки подруга стояла біля дзеркала й наносила ще один шар помади на свої й так ідеальні губи, я намагалася з’ясувати в якій аудиторії в нас лекція з історії української журналістики. У цих дурних таблицях навіть чорт ногу зламає, не те, що я. Я важко видихнула, спершись на колону, звинувачуючи себе у власній безголовості. Потрібно було ще вчора посидіти над тим розкладом й у всьому розібратися. На щастя, повз проходила моя одногрупниця Каріна.

— Рино, в якій ми аудиторії? — промовила я, легко торкаючись плеча дівчини, тому що вона була в навушниках і не почула б мене здалека.

— В 306, — відповіла вона, поправляючи свої великі окуляри.

— Дякую.

— Я легко усміхнулася й попрямувала до Аньки, яка ніяк не реагувала на мій голос і продовжувала фарбувати свої губи біля дзеркала. — Тарновська, негайно закінчуй з цим. Пара розпочнеться через 2 хвилини, а нам ще на 3 поверх топати. — Я вирвала в неї з рук ту кляту помаду й кинула собі до сумочки. — Конфісковую за погану поведінку.

— Конфісковую за погану поведінку, — тихо покривилась вона мені.

— Анька!

— Та йду я, йду, — промовила вона, підіймаючи руки вгору, неначе здається. Я лише незадоволено закотила очі й попрямувала за нею.

Давно вже я не підіймалася цими сходами. Поки ми йшли на мене нахлинули спогади. Я загадала, як приїхала сюди, коли подавала документи, як познайомилася з Анею на посвяті, як вперше запізнилася на пару через те, що довго чекала на своє замовлення в кав’ярні, що знаходиться по сусідству. Більшість студентів недолюблювали це місце, а для мене воно було другим домом, бо з ним у мене було пов’язано дуже багато хороших спогадів.

— Сама мене підганяла й тепер стоїш. Ангеліно, з тобою все гаразд? — серйозно промовила Аня, прикладаючи руку мені до лоба. — Неначе немає температури.

— Зі мною все гаразд. Я просто задумалася.

— Ясненько.

Ми зайшли в аудиторію, яка була переповнена студентами. Стільки їх тут збирається лише на початку навчального року. Вже через декілька тижнів кабінети будуть напівпорожні.

Я роззирнувся навколо й побачила два вільних місця біля відчиненого вікна в кінці першого ряду. Ідеальне місце, щоб подрімати на першій парі Яни Марківни. Ми з Анею переглянулися й упевнившись, що думаємо про одне й те ж, попрямували туди. Прийшли ми якраз вчасно, але викладачки чомусь не було.

— Дивно. Стецьків же ненавидить запізнення. Мабуть, сталося щось серйозне, — промовив наш одногрупник Антон, піднімаючи голову від свого гаджета.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше