Глава 12

Джейк

Зранку, мов навіжений, їхав до студії. Не терпілося побачити дівчину й запитати, чи не завадять її стосунки конкурсу. Нам потрібна перемога, а її кавалер тільки заважатиме!

—  Саме так! —  вкотре переконував себе. —  Стосунки завадять нашим репетиціям. Я зовсім не ревную її. Ні, це не так.

Вкотре дивна напруга охопила моє тіло. Я не міг спокійно думати про цю дівчину. Не розумів свого позову до неї. Потрібно швидше все закінчити. Не вистачало ще закохатися. Це аж ніяк не входить в мої плани.

Я не створений для стосунків, бо мій характер важко витримати.

Мозок нагадав мої стосунки, котрі стали єдиними. Джесіка була гарною дівчиною, але її зіпсував негідник в моєму лиці.

Зустрілися ми в клубі. Здається, їй було сімнадцять, я ж на рік старший. Спочатку все наче б то було не погано. От потім, десь через місяць, я захотів свободи. Мені не вистачало нічного життя, а дівчина була заклопотана навчанням.

Я ходив сам. Частенько вночі приїздив до неї. Я тоді ще їздив на байку й любив перегони. Її це дратувало й з часом вона почала віддалятися. Думала, що я їй зраджую.

Я однолюб, ніколи не зрадив би їй. Не брехатиму, задивлявся на гарненьких дівчаток.

“А як на них не задивлятися, якщо коротенькі спіднички ледь прикривають сідниці й топи на грудях без ліфів?!” —  певно, виправдовувався перед своїми ж спогадами.

Я болюче переніс нашу розлуку. Мені дійсно подобалася Джесіка. Почуття були взаємними. Через рік я дізнався, що дівчинка пішла по руках й хлопців міняла ледь не кожен день.

Я звинувачував себе. Я винен в тому, що вона такою стала. Тоді поклявся собі, що в мене будуть тільки зустрічі заради сексу й більше нічого.

Омріяна зустріч не відбулася. Прочекав Алексу до одинадцятої години. Вона не прийшла, тому впевнено пішов до неї. Добре, що згадав про її роботу в бібліотеці.

“Сподіваюсь, вона там. Не хочу знову турбувати Майкла, адже він поїхав в гори з дружиною.” —  впевнено йшов до бібліотеки, роздумуючи.

Йти хвилин з двадцять, але я домчав мов на ракеті. Звісно, не засікав, але захеканий та спітнілий вбіг в будівлю.

Знайшов дівчину в залі, біля полиць з книгами. Вона передивлялася їх й вела записи в журнал. Така тендітна. Волосся грало на сонячному промені, котрий самотньо зазирав в будівлю, через дірочку в фіранці.

Нею можна насолоджуватися годинами, от тільки не зараз, коли я божеволію від злості. Це перша дівчина, котра чхає на мої запрошення й ігнорує.

—  Що ти собі дозволяєш? —  одним рухом розвернув її до себе й притиснув до полиці.

—  Я передумала, —  не піднімаючи свого погляду, відповіла Алекса.

—  Що? —  вибухнув мій мозок. —  Дівчинко, ти вирішила зі мною погратися? То погоджуєшся, то відмовляєш! Я не хлопчик, щоб бігати за тобою.

—  То й не треба, —  тремтів її голос.

—  За що ти так? Я нічого поганого тобі не зробив. Навпаки, намагався створити якомога кращі умови для тебе.

Алекса мовчала. Ця дівчина зведе мене з розуму! Найстрашніше для мене стало те, що її аромат, здається, пряних трав, діяв на мене заспокійливо. Мить й моя злість кудись зникла. Ладен був благати її про пощаду, щоб вона не відмовляла.

Її тремтіння. Мов та птаха, котра хоче вирватися на волю.

“Вона мене боїться? Але чому?” —  болючі думки захопили не тільки розум, а й серце.

В жодному разі не хочу її лякати. Хочу бути для неї гарною опорою й завжди підтримувати Алексу.

Мені необхідно бачити її очі. Підняв за підборіддя й почав вивчати їх. Дивно, але страху не помітив. Навпаки, в них бачив щось незрозуміле. Ледь помітні іскорки, сяйво та блиск.

“Можливо, вона також хоче мене?” —  промайнуло в голові й я нахилився.

Я не поспішав, давав їй змогу відвернутися. Чи то я так міцно обійняв, чи то вона хотіла так само, як я, але продовжувала споглядати на мене.

Мої рухи були повільними та плавними. Я не хотів її злякати. Ледь торкнувся губ, відчув смак полуниці й ледь не загарчав. Ця дівчина не така, як інші й я повинен бути ніжним.

Тепло її уст зігріло моє серце. Відчув, як Алекса піддалася уперед й наші губи сплелися в єдине.

Сьогодні вже я тікав. Я не зміг продовжити поцілунок. Я відчув, що дівчина прагне його й був впевнений, що зміг би отримати її тіло. Прямо там, на підлозі бібліотеки.

Чому втік? Я ж прагнув цього з дня нашої першої зустрічі. Тут все просто —  злякався. Так, саме злякався. Ні, не інтиму. Я відчув щось більше, аніж просто жагу до її тіла. Це перша дівчина за останні роки, котру я хотів обіймати та цілувати. Я хотів відчувати її тендітні дотики й не наполягав би на близькості.

Втік і добре. Тепер потрібно викинути думки про будь-які стосунки з нею. Мені потрібна партнерка. Секс та танці —  не поєднане.

Відправив дівчині повідомлення:

“Пробач, я перегнув палицю, —  потрібно було пояснити свій вчинок й повернути її довіру та прагнення бути моєю напарницею. —  Більше не повторю своїх дій. Інколи, через злість, втрачаю розум. Не знаю чому змінила рішення, але ти мені потрібна! Без тебе я не переможу в цьому конкурсі!”

Сподівався, що остання фраза розчулить її. Дівчина м’яка й обов’язково пожаліє нещасного хлопця. Вона не може бути такою холоднокровною.

Повернувся до студії й почав танцювати. Мені потрібно було вибити з себе всі сили. Я повинен відволіктися від думок про неї. Музика вела мене, підхоплювала  хвилею танцю. Я не відчував підлоги під ногами, немов літав у повітрі.

Дивно, але ніяк не міг нагнати на себе втому. Невідома сила виникла в мені, допомагала вивільнити весь свій, певно, біль. Я не розумів своїх почуттів й через це занепокоєння не відпускало мене.

До останнього вірив в свою партнерку. Дівчину, котра не хоче нею бути, але я переконаю її в протилежному. Я хотів цього більше за все. Мені дійсно вона зараз необхідна. Більше ні до кого звернутися.

Години летіли непомітно. Зрештою, виснажений, знесилений, з болями в ногах й подряпинами на руках, я сів на підлогу. Подивився у вікно, на вхід в студію й засмутився.