Глава 33

Джейк

Дивився на дівчину та бачив осуд в її очах. Неодноразово хотів поговорити з нею. Був впевнений - коли вона дізнається всю правду, то все пробачить. Вона зрозуміє, що я не збирався кидати її. Тепер ні за що не зроблю цього, адже кохаю. Я буду бігати за нею, мов те цуценя і ні за що не полишу надій на наше примирення.

Алекса вкотре уникала мене. Не давала наблизитися. Тільки репетиції в нас проходили разом. Все інше вона робила самостійно, не хотіла бачити мене.

Інколи виникало шалене бажання схопити її в оберемок та змусити слухати. Доводилося заспокоюватися себе, щоб не наламати ще більшу купу дров.

Коли почався наш виступ я одразу не міг сконцентруватися. Її слова змусили мене на мить оторопіти, але помітивши впевненість Алекси, з’явився азарт. Дівчина надихнула мене, додала сил. Її рухи змушували докладати всю свою майстерність.

Я пишався, що зміг допомогти їй подолати свої страхи. Такі таланти не потрібно приховувати. Тепер вона рухалася не гірше за мене. Їй допомагали наші репетиції, наполегливість й почуття, котрі сиділи глибоко в середині.

На мить я завмирав спостерігаючи за її рухами. Її сальто були плавними та легкими. Алекса немов пурхала в повітрі. Моїм тілом пройшовся струм, я відчув весь біль, котрий приніс їй.

Потім наші рухи стали єдиними. Танець об’єднав нас, допоміг знайти спільну мову. Мелодія допомагала, керувала та поєднувала.

І от музика припиняється. Ми чекаємо вердикту. Бачу, як моя дівчинка тремтить та нервує. В цей момент беру її за руку. Охоплена переживаннями, вона не відштовхує мене, зовсім не реагує. Очі наповнюються сльозами. Мені хочеться витерти солоні краплинки з кутиків її очей, але тримаю себе в руках. Не хочу налякати.

Я неодноразово очікував вердикту, тому мені легше перенести все це. Хотів було повідомити їй, що все нормально. По обличчям глядачів я вже бачу, що ми на висоті, вони шоковані й схвильовані. Тільки мовчу, адже вона має пройти всі етапи переживань. Ці хвилюючи почуття не варті ніяких грошей. Їх варто перенести.

Нарешті чую оплески. Поступово вони перемішуються з криками:

- Молодці!

- Браво!

- Чарівно!

Переводжу погляд на Алексу й не можу не усміхнутися. В нас все вийшло.

- Це твоя перемога, - шепочу їй. - Всі ці оплески для тебе. Без тебе в мене не вийшло б такого чуттєвого танцю. Ти змусила мене... - мої слова обриває один з глядачів, котрий приніс Алексі квіти.

- Дякую, дякую, - шепоче дівчина й ллє сльози.

На табло висвічуються наші оцінки. Одноголосно - сорок. Всі члени журі встали, щоб поаплодувати нам.

Не встигаємо ми покинути сцену, як мене оточують журналісти.

- Джейк Мірей, ви повернулися так несподівано й ваш виступ приголомшив усіх, - кричать вони, підсовуючи мікрофон ближче до мене.

Не даю Алексі втекти, міцно тримаю її руку.

- Завдяки цій дівчині в мене все вдалося, - усміхаюся я.

- Хто вона? - викрикують люди з мікрофонами. - Де ви ховали таку талановиту дівчину?

- Це невеличкий секрет. Коли вона захоче, самі дізнаєтеся. Впевнений, про неї ви ще почуєте і не раз, адже такий талант не може залишитися без уваги.

- Ви з нею в стосунках? Ви кохаєте одне одного?

- Без коментарів, - якщо я і зізнаюся в коханні, то тільки їй особисто, а коли Алекса прийме мої почуття, то можна і на весь світ.

Ледь змогли проштовхнутися крізь скажений натовп допитливих людей.

- Тепер не зможемо вийти з готелю без переслідувань, - усміхнувся їй.

- Вже завтра другий виступ, байдуже, - відмахнулася Алекса та пішла в бік ліфту.

- Може відсвяткуємо перемогу? - хотів хоч якось знову стати ближчим до неї.

- Я дуже втомилася, нічого не хочу, - вона здригнулася й нервово почала перебирати руками низ куртки.

- Як хочеш, - важко видихнув та пішов в бік бару.

Можливо не варто сьогодні пити, але потрібно було трішки зняти стрес. До бару сходилися люди й стало шумно. Мене дратувало все довкола, тож прихопив пляшку та пішов до свого номеру.

- О, наш великий Джейк Мірей повернувся! - почувся збоку до нудоти солодкий голос.

Я не дивився на цю людину, але впевнений був, що то він - Пітер. В нього такий голос, що ні з ким не сплутаю. Огидний, до жахливості скрипучий і такий набридливий….Ніколи не думав, що в людині можуть зібратися стільки негативних якостей: підступність, заздрість, презирство та підлість. Все це про Пітера. Цей гад не гідний, щоб з ним говорити.

Стримав всі бажання розірвати цього чоловіка на частини, пішов геть з бару. От тільки йому не було спокою, наздогнав мене та перегородив шлях.

- Тобі мало було минулого разу? - процідив крізь зуби.

- Реванш хочу взяти, - криво усміхнувся він.

- Не випробовуй мене, - я ледь стримував себе. Знав, що чоловік навмисне провокує мене, щоб я отримав дискваліфікацію. Дивний він... Не пожалкує своїм здоров’ям аби тільки завадити моїй перемозі.

- Гарну кралю ти знайшов, - розтягнув губи в клоунській усмішці. - Повідомиш, як буле вагітна.

- Ти! - я підняв кулак й хотів було зарядити йому в пику. Раптом пригадав слова Алекси, про те, що потрібно тримати себе в руках, що ніхто не повинен отримати бажаного й вивести нас з себе. Рука застигла в повітрі. Я відштовхнув чоловіка та пішов далі.

- Ти залишився таким же нездарою, як і був! - кричав він на весь хол готелю. - Тобі ніколи не стати кращим за мене!

Зайшовши в ліфт, показав йому непристойний жест та подарував йому переможну посмішку. Вкотре, усвідомив, що спілкування з Алексою не минуло безслідно. Вона зробила мене значно кращим.

Зранку було важко встати. Прийняв холодний душ, вдягнувся та пішов до коханої. Тепер не боявся цього слова й з легкістю приймав почуття до неї.

- Готова? - дівчина також вийшла в коридор.

- Сьогодні не так страшно, - усміхнулася вона. - Ти щось погано виглядаєш.

- Так, трішки перебрав вчора.

- Ти п’єш перед таким відповідальним днем?! - показала вона своє невдоволення.