Глава 35

Джейк

Всю ніч писав листа для Алекси. Мої думки були переплутані, але я повинен був все розповісти коханій. Якщо вона не хоче слухати, то нехай читає.

Слова лягали на білий папір й все більше псували його чистоту. Сторінка за сторінкою, котрі утворювали книгу. Моя книга життя тепер буде в її руках й тільки Алексі вирішувати, що робити з моєю таємницею: викинути, показати комусь чи пробачити.

Зранку, перед третім етапом конкурсу, я не міг наважитися й віддати свою біографію. Алекса була знервована, тож не хотів робити ще гірше. Потім же вирішив, що передам їй листа Майклом, котрий прилетить в цей день, щоб підтримати нас.

Він вже мав бути серед глядачів й потім винести свій вердикт. Все ж таки, він мій друг та тренер і його похвали важливіші та цінніші за всі інші. Я ж повертаюся до рідного Мехіко й вже там чекатиму на Алексу та її відповідь. Сподівався, що вона зрозуміє та пробачить.

“Книга життя” Джейка.

Джессіка

Привіт, Алексо. Пробач, що вирішив розповісти все в такому вигляді. Але ж ти не бажаєш мене слухати. Тож... сподіваюсь, що ти прочитаєш його до кінця й пробачиш мені.

Мені було вісімнадцять, коли я зустрів Джессіку. Вона полонила мене своєю невинністю, чистотою та щирою усмішкою. Ця дівчина була звичайною, але в той самий час неймовірною. Вона одразу звернула на себе увагу, просто проходячи повз мене й чаруючи терпким ароматом своїх парфумів.

Я завжди був, як дівчата казали, мачо. Не знаю чому, але більшість дівчат з коледжу жадали моєї уваги. Тільки не Джессіка. Певно, цим вона мене й зачепила.

Я довго бігав за нею. Подружки дівчини шепотіли їй, щоб не відмовлялася від такого залицяльника, як я. Тільки їй було байдуже.

— Чому ти не хочеш зустрічатися зі мною? — не вгамовувався я та почав переслідувати дівчину.

— Пробач, але ти не мій типаж, — явно нервувала в моїй присутності. — Ти дуже красивий, от тільки твій запальний характер мене лякає. Я не звикла до вечірок, нічних клубів й пригод на одне місце. Для мене головне — навчання.

Джессіка пішла, а я залишився на самоті з думками. Не для мене було відмовлятися від почуттів, адже вперше моє серце нестерпно билося.

Я віддався танцю — почуття до неї відкрили нові емоції та рухи. Згадував її слова й старався менше з’являтися на вечірках з друзями.

Минуло пів року й вона зрештою дала шанс нашим стосункам. Я був безмежно щасливим. Вона відкрила мені новий світ й показала, що можна насолоджуватися життям по-іншому, без усіляких пияцтв та божевільних вчинків. Мені це подобалося. Головне, що поруч була кохана.

Влітку я подарував їй обручку й ми заручилися.

— Щойно закінчу навчання, стану твоєю дружиною, — дзвінко сміялася вона.

Знаєш, я завжди називав її сміхотушкою, адже з обличчя Джессіки ніколи не сходила щаслива усмішка. Ця дівчина раділа всьому, що тільки траплялося. Навіть неприємні ситуації вона перевертала з ніг на голову та викликала позитивні емоції.

Я не міг натішитися нашими стосунками, а головне — вона змінила мене, зробила зовсім іншою людиною.

Потім новина про вагітність і я на небі від щастя.

— Нам потрібно не чекати зими, адже дитина повинна народитися в шлюбі, — обіймав Джессіку та вже планував наше спільне життя.

— Дурнику, дитя народиться весною.

— І ти хочеш вдягти сукню з животиком? Не годиться.

— Хочеш сказати, що я буду не гарна?! — дівчина навіть ображатися не могла нормально й в її очах бігали шалені вогники.

— Ти чарівна в будь-якому вигляді. Та я не хочу, щоб всі пліткували, що ми одружилися через дитину.

— А мені байдуже!

Зрештою, я таки вмовив її на одруження через місяць. Якраз після конкурсу. Того дня, про який ти вже знаєш. Тоді земля впала під ногами й я потрапив у прірву з якої тільки нещодавно вибрався. Саме тоді, коли зустрів тебе, мені стало трішки легше. Ти поступово допомагала вибратися назовні й почати дихати на повні груди.

Тільки, це не все. В той день Джессіка втратила дитину й я не міг бути поруч з нею в лікарні. Я сидів в слідчому ізоляторі за побиття... Знаєш, якби вбив Пітера, то не жалкував би. Цей хлопець не повинен мати право на життя. Він знищив не тільки мою кар’єру, він знищив три життя: Джессіки, моє та нашої ненародженої дитини.

Тільки довести я нічого не міг. Лікарі сказали, що викидень стався через те, що Джессіка випила заспокійливе. Тільки от і раніше вона їх пила, адже сильно нервувала через екзамени й мій конкурс. Лікар прописав спеціальні таблетки, які не змогли б спричинити навіть найменшої шкоди їм обом.

Пітер все детально вивчив й знав, що ті трави швидко виведуться з крові й ніхто не помітить. Він казав, що ми можемо народити безліч малят, а йому потрібно прибрати суперника. Дідько! Ніколи не думав, що такі підступні та безсердечні люди існують.

Коли я повернувся з міліції, Джессіку вже виписали. Вона була сумною й мовчала. Скільки не намагався з нею поговорити та все байдуже... вона кивала або хитала головою й більше нічого. В очах дівчини тепер не було того сяйва, вона навіть екзамени відмовилася здавати. Звісно, її батько про все домовився й Джессіка отримала диплом.

Весілля, як ти розумієш, не було, адже вона сказала, що ще рано. Їй потрібен час. Рік трауру за дитиною й ніяких веселощів.

Я не знав, що робити й вирішив влаштувати їй сюрприз. Мені в спадок дістався будинок від бабусі... Саме той, де ти була. Пробач, не мав тебе туди вести.

— Тепер це наш дім, — ввів її в середину. — Люба, ми потрібні одне одному. Разом нам буде краще.

— Ти так гадаєш? — подивилася сумними очима на мене.

— Так. Я дуже кохаю тебе й разом ми з усім впораємося.

Вже через тиждень ми разом наводили лад в будинку та де-не-де зробили ремонт. Я бачив, що Джессіка потроху відновлюється й йде на контакт. Вона навіть почала наспівувати щось. Нехай то була сумна мелодія, але дівчина поступово починала жити.