Глава 36

“Книга життя” Джейка.

Причини зникнення.

Саме це сталося тоді, коли я зник. Знаю, ти вважаєш, що я тебе покинув, але ні. В той день, коли залишив тебе, мені прийшло повідомлення. В ньому йшлося про те, що мені готові показати могилу Джессіки. Адже мене не покликали на похорон й поховали її спеціально подалі від мене.

Я поїхав, сподіваючись, що зможу нарешті побачити її могилу та попрощатися. Я ж хотів поговорити з нею, вибачитися за все й сказати, що в мене з’явилася ти, щоб вона оберігала нас.

Тільки от я потрапив в пастку.

Коли приїхав на вказане місце зустрічі, мене оглушили. Отямився я за ґратами. Хтось домовився й мене закрили. Не знаю скільки днів я просидів там, коли до мене прийшов Фред.

Так, люба, я сам був шокований. Він сміявся й казав, що я тепер не заважатиму йому тебе отримати. Але не турбуйся, цей чоловік вже поніс покарання. Поки ми з тобою були на конкурсі, його спільник прийшов з щиросердечним зізнанням й тепер вони обоє понесуть відповідальність.

Хоча, іншому я б не бажав зла. Певно, ти здогадалася, інший — це батько Джессіки. Фред все дізнався про мене й вирішив злість вбитого горем батька повернути проти мене. Я не серджуся на того чоловіка, адже розумію, що він не міг змиритися з втратою єдиної дитини. Він вважав мене винним. Я б, скоріш за все, вчинив так само. Хоча, з моїм характером, не чекав би так довго. Вбив би негідника, котрий зіпсував життя моїй донці.

Та не будемо про це.

Як я вибрався? А все просто.

— Тебе совість хоч мучить? — увійшов до камери батько Джессіки.

Я мовчав, не знав якими словами можна себе виправдати.

— Чому мовчиш, покидьку?! — вдарив мене чоловік.

— Можете мене вбити, повірте, так буде легше. Ви думаєте, мені байдуже? Я кохав, ні, я досі кохаю вашу доньку. Я тримав їй вірність всі ці роки...

— Знаю я твою вірність! — перебив він мене. — Ти тільки й трешся в обіймах різних дівчат.

— Можливо й так, але почуттям я ніколи не зраджував. Вони для мене були тільки для задоволення чоловічих потреб.

— Одну зіпсував, тож пішов по іншим?

— Можете й так вважати, але жодній з них я нічого не обіцяв й вони знали на що йдуть.

— Байдуже мені на всі твої романи. Тепер ти згниєш!

— Повірте, це ще легке покарання. Я все життя картаю себе через випадок з Джессікою. Якби не той конкурс, то Пітер не підмішав би їй ліки. Можливо, тут мене хтось вб’є чи я захворію та помру.

— Не дави на жалість.

— Повірте, я цього й не хочу. Просив би єдине, — проковтнув ком в горлі. — Дайте мені можливість побачити могилу Джессіки, я дуже хотів би з нею попрощатися. Останнє бажання для смертника.

Чоловік презирливо подивився на мої сльози та вийшов. Я не знаю, про що він думав та чи повірив мені. Тільки через декілька днів знову прийшов.

— Скажи мені про ту дівчину, Алексу?

— Чому ви про неї питаєте!? Знайте, вона ні в чому не винна, не зашкодьте їй.

— Скажи, ти кохаєш її?

— Я, — не знав, що сказати. Можливо, він перевіряє мене на щирість, адже нещодавно я казав про почуття до Джессіки. — Знаєте, я не брехатиму. Останнім часом я завдав багато болю дорогим для мене людям своєю неправдою й тому втомився. Я скажу вам одне, що так, ця дівчина змусила відчути мене те, що й Джессіка. Знаєте, ніколи б не подумав, що зможу знову покохати й не хотів вірити своєму серцю. Та це сталося: тепер тут є Алекса. Я покохав її. Тільки це не змінить того факту, що Джессіка моє перше кохання й вона завжди буде тут, — приклав руку до грудей. Здається, що вона завжди поруч зі мною.

Пробач, може тобі не приємно знати, що в моєму серці не тільки ти, але не ревнуй, адже її вже не має в живих. Можливо, я егоїст по відношенню до тебе, але в пам’яті завжди буде вона.

Звісно, якщо ти погодишся бути поруч зі мною, то не відчуєш цього та й обманювати тебе, що вона живе в моїй душі, не хочу.

Після моїх слів чоловік відступив в сторону:

— То йди. Йди до неї. В неї сьогодні весілля з Фредом й не думаю, що вона буде щаслива з тим хлопцем. Не хочу, щоб мучилася чиясь дитина. Це не правильно.

Я не вірив своїм вухам. Невже він мене пробачив? Невже зрозумів, що я щиро шкодую та каюсь? Та скоріш за все, ти знову мене врятувала. Адже той чоловік турбувався про тебе й не хотів, щоб ти стала дружиною Фреда.

— Скоріш їдь до неї та зроби дівчину щасливою. Люби так, як Джессіку, навіть сильніше й не дозволь комусь образити її, — виштовхував мене з камери чоловік.

Я дякував йому, ладен був цілувати руки, але знав що часу обмаль й повинен був поспішати.

Наостанок, чоловік пообіцяв мені надіслати адресу кладовища й сподіваюсь ти не будеш проти, якщо я відвідаю її. Не повіриш, але вона тут, в Нью-Йорку. Її заховали від  мене не так далеко, але я не зміг знайти. Виявляється, наша країна надто велика.

Чесно кажучи мав би сходити до неї по прильоту, але ніяк не наважувався. Тож тепер, як ти читаєш цього листа, я їду до неї.

Що сталося далі, ти знаєш.

Кохана, сподіваюсь, ти дозволиш мені тебе так називати, я не хочу зараз тебе турбувати, тому одразу повернуся додому й зустріну тебе там. Подумай про все, будь ласка, я дуже чекаю на відповідь.

До зустрічі.

Джейк

Коли конкурс закінчився, то я не став наздоганяти Алексу, адже мав поїхати до Джессіки. В моїх планах було піти першим, залишити листа в її кімнаті й зустріти кохану вже в аеропорту, вдома.

Тільки все сталося не за планом. Алекса втекла до готелю в моєму піджаку. Сподівався, що вона знайде листа.

— Ви молодці. Я шокований, — сипав похвали Майкл. — Без жодної репетиції так станцювати! Просто немає слів.

— Друже, залиш слова для Алекси. Це її заслуга.

— Звісно, я їй скажу те саме, — усміхнувся він.

— Майкл, маю до тебе прохання. Мені потрібно, щоб ти її затримав. В мене літак через дві години, а ви повинні полетіти на наступному, завтра з ранку.