Епілог

— Доброго дня, шановні батьки та вчителі! Вітаємо вас на шоу талантів. Першими на цю сцену вийдуть наші потрійні гордості — третьокласниці Лора та Лана Мірей і Деніел Андервуд. Давайте привітаємо їх оплесками, — промовив директор та пішов зі сцени, а завіса піднялася.

Я дістала камеру та підготувалася знімати. Від хвилювання тремтіли руки, але я знала, що мої дівчатка найкращі й як завжди чудово виступлять. Танцювати вони почали, мабуть, раніше, ніж навчилися ходити, тож турбуватися справді не було про що.

— Сестлички, — потягнувся Конрад до сцени.

Джейк лише усміхався, намагаючись втримати синочка, який рвався на сцену. Чомусь я була впевнена, що в нашій сім’ї росте ще одна маленька зірочка.

— Привіт. Ми не запізнилися? — захекано промовив Майкл, допомагаючи Ізабеллі присісти поруч. Вона була вже на восьмому місяці, але не змогла втриматися та пропустити виступ сина.

— Та ні. Якраз починається, — усміхнулася я.

Світло в залі стало тьмянішим й ввімкнулася музика. Двоє маленьких брюнеток з блакитними очима вибігли на сцену. Вони вже з перших секунд запалили сцену найкрутішими елементами хіп-хопу та вправно поєднували їх з іншими стилями.

А музика, під яку вони танцювали, була просто неймовірною. Якби не знала, що цей прекрасний мікс створив хрещеник, який лише майже на рік старший за донечок, не повірила б, але це й справді так.

Ви певно зрозуміли, що в нас з Джейком все склалося. Ми тепер щаслива сім’я. Не буду казати, що все ідеально, адже без цього не цікаво жити. В кожній сім’ї є сварки й вони додають певної родзинки.

Тільки от наша різниться від інших. Кожна сварка різко переходить в танець й ми виплескуємо всі емоції за допомогою рухам. Потім усміхаємося одне одному та просимо вибачення.

Ніколи не думала, але в більшості випадків я починаю невдоволено буркотіти. Інколи ловлю себе на думці, що навмисне це роблю. Тільки так можу відчути стихію мелодії.

Вийшло так, що ми не продовжили танцювати. Робимо це тільки для себе.

Після пропозиції ми довго не чекали й стали подружжям вже через місяць. Можливо, швидко, але Джейк переконав, що й так витратив надто багато часу на минуле й не хоче відпускати мене далеко від себе.

Звісно не обійшлося без медового місяця. Й коли ми повернулися, то дізналися про мою вагітність. Якби я не переконувала чоловіка, та все було марним. Він опікав мене й про танці не було навіть мови.

З мамою я, звісно, помирилася. Хвороба Еліс не поверталася й сестра поїхала навчатися до Лондона, виграла грант. Вона повністю віддалася науці й коли привезла знайомити нас зі своїм хлопцем, то дуже здивувала всіх. Ми й не думали, що колись вона закохається, адже окрім книжок нічого не помічала. Тепер зі своїм чоловіком подорожуватиме світом, адже обоє археологи.

Фред отримав по-заслугах. Завдяки батьку Джессіки він поїхав звідси й тепер навряд чи повернеться, адже може потрапити за грати. Докази про його причетність до викрадення Джейка зберігаються в надійному місці на флешці. Навіть я про нього не знаю, адже Джейк турбується, щоб ніхто не почав мене шантажувати.

А містера Річардсона, батька Джессіки, ми запросили на весілля й він став хрещеним Лори, старшенької. Вона на п’ять хвилин старша за сестричку. Цей чоловік виявився дуже добрим й ми не тримаємо на нього зла, адже розуміємо, що батьківське серце ладне на будь що задля своєї дитини.

Я підтримую чоловіка й спокійно сприймаю пам’ять про дівчину з минулого. Декілька разів їздила на її могилу. Можливо, це не правильно, але тепер я завжди поруч з Джейком й ніколи його не покину.

— Я кохаю тебе, — прошепотів Джейк та поцілував, коли закінчився виступ доньок. — Дякую, що ти в мене є.

— Любий, ти моє щастя та відрада, — усміхаюся йому та впевнено чекаю продовження нашої історії. Я знаю, що на нас чекає довге та щасливе майбутнє й можливо, ще одна дитина. — Здається, я вагітна.

— Ну ви й молодці! — почула мої слова Ізі. — Невгамовне подружжя.

Ми всі дружно розсміялися. Джейк сяяв від щастя й якби не брак простору, то залюбки закружляв мене в новому, чуттєвому танці.