7

7

Вранці виникла дилема - що робити? Піти спочатку до мага, або відразу в порт, шукати корабель? Не хотілося злити могутнього мага, але не покидала думка, що поки він буде ходити, потрібний корабель піде з порту, і наступного доведеться чекати дуже довго. Після недовгих роздумів Актур вирішив – спочатку піде в порт, а потім вже до Зовсора.

Меч коваль начепив збоку, в парадно-бойовому варіанті, а не похідному – за спиною. На виході з таверни, зловив зацікавлений погляд дочки господаря, і посміхнувся про себе – невідомо як у бандитів, а у жіночої статі меч надав йому ваги. По-іншому дивилися на нього і в місті, по дорозі в порт. Все-таки людина при зброї викликає більше поваги: жінки бачили в ковалі не хлопчика, а чоловіка, здатного захистити і себе, і свою кохану, чоловіки мимоволі сторонилися, ревниво позираючи на полу куртки, з під якої недвозначно визирав меч. І навіть кишенькові злодії біля міського ринку працювали більш делікатно, Актур лише одного разу відчув, навіть скоріше здогадався, що його намагаються перевірити на наявність зайвої суми грошей.

На головному вході у порт його ніхто не зустрічав, Актуру навіть здалося, що вчорашні знайомці зникли в найближчому підворітті, побачивши такого грізного бійця. «Це я ще лук з собою не взяв!», - подумки пригрозив їм Колатир. Він упевнено попрямував до кораблів, які займали правий бік торгового порту. Невеликі суда навряд чи можуть здійснювати океанські переходи - логічно подумав Актур, і відразу вибрав найбільший корабель, серед усіх, що стояли поблизу. Судно стояло під завантаженням, так як до нього безперервним потоком рухалися носильники з мішками і пакунками.

- З капітаном можна поговорити? – запитав коваль солідного на вигляд моряка.

- Навіщо він тобі? – недовірливо оглянувши з ніг до голови молоду людину, запитав солдат.

- Хотів попроситися на корабель.

- Ми пасажирів не беремо. У нас торговий корабель, і пасажирських кают нема.

- Я б хотів найнятися в команду.

- І команда у нас укомплектована повністю. Але якщо хочеш, зачекай капітана, він буде через пару годин.

- Добре, я підійду пізніше, - сказав Актур, і рушив уздовж причалу далі.

Подібний розмова відбувалася біля всіх кораблів, до яких підходив Колатир – команди набрані, пасажирських місць немає.

Не очікував коваль позитивної відповіді і від чергового капітана корабля, що гордо носив ім’я «Нереяна» - по імені морської богині. Судячи по осаді, корабель вже був завантажений. На борт корабля вів тільки вузький трап – широкий вантажний вже прибрали. Не спостерігалося і команди, тільки немолодий вже моряк, спершись ліктем на поруччя трапа, ліниво спостерігав за ділової суєтою в порту.

- Можна поговорити з капітаном? – поставив Актур чергове запитання.

- Навіщо він тобі? – прогнозовано відповів питанням на питання моряк.

- Мені треба на Танір. Хотів найнятися в команду в одну сторону.

- Це навряд чи. Команда набрана. Я бачив хлопець, як ти ходиш від корабля до корабля, так ти можеш ходити не один день. Напевно, в перший раз хочеш найнятися?

- Перший, - чесно зізнався Актур.

Моряк попався балакучий, і почав пояснювати:

- Тобі потрібно підійти до кого-небудь з портових службовців, дати йому пару монет, і він скаже тобі, який капітан, з якого корабля дав заявку на поповнення команди. Тоді ти точно будеш знати, до кого підходити.

- Спасибі, - вдячно кивнув Колатир. – Так і зроблю. Напевно я сьогодні дійсно не знайду потрібний корабель.

- Проблема ще в тому, що в тебе немає досвіду. Адже немає? – Актур негативно помахав головою. – Не кожен капітан захоче зв'язуватися з новачком. Хіба що, дуже скупий, щоб не платити повноцінну оплату. Ти повинен чогось навчиться. Бачу в тебе меч на поясі. Ти чого вмієш, мечем махати?

- Трохи вмію. Але взагалі-то я коваль, і цей меч зробив власними руками.

- Коваль кажеш, - моряк задумливо почухав підборіддя. – А ну погодь.

Він швидко піднявся по трапу. У Актура зажевріла надія, що може бути, його сухопутна професія знадобиться і на кораблі. Рамус, який весь час терся поруч, раптом насторожився, і в кілька стрибків опинився біля мішків, що портові вантажники почали вантажити на вози, в тридцяти кроках від «Нереяни». По виду кота, нервово смикаючого хвостом, стало зрозуміло, що він полює, і навіть вантажники відклали свою роботу, щоб не заважати мисливцеві. Чекати довелося недовго. Рамус зробив короткий ривок, і з-під піддонів, на яких лежали мішки, виволік величезного щура. Успіх кота зустріли схвальними вигуками портові робітники: вантажники і візники. І Рамусу це явно припало до душі, він дуже любив, коли його хвалили за мисливські успіхи.

- Не знаю, як хлопця, а кота потрібно брати однозначно, - пролунав голос за спиною Актура.

Капітан «Нереяни» виглядав дуже солідно – огрядний чоловік років п'ятдесяти, помітне черевце, коротка акуратна борода. Він прискіпливо оглянув Актура, і захоплено Рамуса.

- Це ти шукаєш можливість безкоштовно дістатися до Таніра? – густим басом запитав капітан.

- Я, - відкрито посміхнувся Колатир, і мимоволі підтягнувся – капітан з самого початку викликав повагу.

- Навіщо тобі на довгий континент, ховаєшся від когось?

- Скоріше шукаю.

- Що шукаєш?

- Це особиста справа, - зам'явся Актур.

- Куди саме тобі потрібно?

- Взагалі-то мені потрібно дістатися до Широких долин, але буду радий, якщо мене доставлять до будь-якого порту Таніра. Думаю, що звідти потрапити на північ буде набагато легше, ніж з Лакора.

- Правильно думаєш. Тільки пощастило тобі, «Нереяна» йде як раз до одного з портів Широких долин. – Капітан ще раз допитливо подивився на прохача, що навіть засяяв вид радощів. – Але не поспішай радіти, я ще не вирішив, брати тебе, чи ні. Он боцман пропонує випробувати тебе, не брешеш часом.

- Випробуйте, - знизав плечима Актур. – Чесно кажучи, не знав, що на кораблях теж є кузні.