8

8

Після шторму настав цілковитий штиль. Спочатку це радувало екіпаж «Нереянии», адже набагато легше ремонтувати корабель, коли немає вітру і сильної хитавиці, але коли штиль зупинив корабель на цілий тиждень, це почало дратувати. Вже нічого не радувало, ні метання ножів, ні навчальні бої, ні гра в кості, ні рибалка. Запанувала моторошна спека, і вона вимотував не менше за неробство. На кораблі на рівному місці виникали конфлікти, і Жерсан наказав знову заховати зброю, щоб звичайна бійка, не переросла в криваву бійню. Рамус цілими днями пропадав у трюмі, не стільки полюючи на щурів, скільки рятуючись від спеки.

Нічогонероблення виводило з себе і Актура. Відновлення пошкоджених металевих деталей зайняло один день, а далі все – тупе лежання в тіні вітрила і періодичне обливання водою себе і палуби. Коли зброя знову зникла в каюті капітана, виникло питання, як зайняти себе і команду. Пропозиція коваля: влаштувати гонки на шлюпках, спочатку була зустрінута мляво, але потім, команда стрепенулася, і добрих півдня, до болю в плечах, кружляла навколо корабля. Хотіли було влаштувати змагання з плавання, але з'явилося декілька великих акул, які зацікавилися тим, що відбувається, і ідея відпала. Але з'явилася нова – полювання на акул. Тіброн пообіцяв побалувати команду маринованими акулячими плавниками, і за бідними зубастими рибками ганялися до самої темряви, втративши при цій небезпечній риболовлі: два гарпуна, кілька великих гачків, і одну сітку.

Вдалося здобути лише одну акулу, та й та серйозно поранила двох матросів, поки її витягали на палубу і рубали хвіст, голову і плавники. Зрештою, Жерсан заборонив і цю розвагу, боячись втратити не тільки корабельний інвентар, але і самих моряків.

У ніч на восьмий день штилю, подув невеликий вітер, і команда піднеслася духом. І хоча вітер дув не зовсім туди, куди треба, це мало кого збентежило – головне плисти, плисти, навіть не зовсім в ту сторону, куди потрібно.

Ще через два тижні плавання, на горизонті з'явилася довгоочікувана земля. Корабель вийшов до берега набагато південніше наміченої точки, але це мало кого засмутило, головне, що довгий континент вже було видно у всій красі. Далеко, на самому обрії, високі засніжені піки підпирали небо. Незважаючи на те, що гори перебували далеко від узбережжя, у Актура вже склалося уявлення про грандіозність хребта. Корабель йшов уздовж узбережжя на північ вже цілий день, але кінця засніженим пікам все не було.

- Правду кажуть, що Високі гори тягнуться уздовж всього Таніра? – запитав Колатир у капітана, випросивши у нього на кілька хвилин підзорну трубу, і розглядаючи узбережжя і гори.

- Істинна правда, - підтвердив капітан. – Я вже не перший десяток років ходжу по морю уздовж західного узбережжя Таніра, і де б не підходив до берега, скрізь видно засніжені гори. Виняток, тільки Широкі долини.

- А на східному узбережжі гори теж видно з берега, чи там вони знаходяться далі від моря?

- Сам я по Мадірскому океану не ходив, але кажуть, Високі гори видно з моря і там, - задумливо дивлячись на далекі засніжені вершини, відповів капітан.

- До чого ж вони величезні, ці гори, - побожно сказав коваль. – Якщо розібратися, то по Високих горах можна пройти весь континент, від крижаного моря на півдні, до крижаного моря на півночі, і весь час по снігу, ні разу не торкнувшись голої землі.

- Якщо в Широких долинах зима, то, напевно, можна, - трохи подумавши, погодився капітан. – Кажуть, що в серці Високих гір, до цих пір можна зустріти крижану людину.

- А це ще що таке? Крижана людина. У перший раз чую. У нас, на Лакорі, про таке не згадували.

- Це тому, що у вас і гір нормальних немає. І сніг у вас випадає тільки на півдні, та й то на короткий час.

- Сніг у нас йде рідко, а лежить ще менше, майже відразу тане, - погодився Актур. – Але після нього стільки бруду, що ніхто за ним не сумує.

- Якщо потрапиш в Широкі долини в зиму, дізнаєшся, що таке справжній сніг, - заспокоїв коваля Жерсан. – А про крижану людину краще у боцмана запитай, він краще за інших такі легенди знає.

Не ставши відкладати добру справу на інший час, Колатир знайшов боцмана, і почав приставати до нього з питаннями. Хотіс довго відмовлявся обговорювати таку тему, мотивуючи це тим, що поминати демонів (а крижана людина, ні хто інший, як демон), зайвий раз не варто. Але потім здався, тим більше, що кілька матросів так само нагострили вуха, бажаючи почути цікаву історію з вуст боцмана.

- Якщо б ми були в горах, або хоча б поблизу з ними, я б навіть не подумав вголос згадувати ім'я гірського демона, - бурчав Хотіс. – Але, слава богам, гори далеко. – Він трохи помовчав, збираючись з думками. – Кажуть, що колись Танір був єдиним, не розділеним на східний і західний. Люди, та інші смертні раси могли безперешкодно добиратися від одного океану до іншого. І так тривало довго, поки королі заходу, не посперечалися з королями сходу: чиї береги красивіші, чиї моря багатші на рибу та іншу здобич, чиї жителі розумніші, красивіші і більш працелюбні. І так далеко зайшов цей спір, що почалася війна. Війна настільки кровопролитна, що континент став перетворюватися в пустелю. Зникли ліси, сади, були перебиті тварини, а птахи відлетіли геть. Богам набридла ця кривава бійня, тим більше, що вона йшла не на славу когось з них, а з-за людської гордині і дурості, і вони спорудили гори. Гори настільки високі, що перетнути їх не міг жоден смертний, і навіть птахи не могли перелетіти. А стерегти цей бар'єр доручили крижаним демонам, в чию задачу входило перетворювати в крижані скелі кожного, хто порушить волю богів, і наважиться перетнути Високі гори. І з тих пір, гори постійно зростають. Адже сміливці, які бажають перевірити правдивість легенди, не переводяться, і як тільки вони підіймаються на вершину певної гори, тут же перетворюються в крижану брилу.

- Дуже цікава легенда, - оцінив Актур. – Але ж існують Широкі долини, і через них можна перебратися через континент.