9

9

Ледве «Нереяна» відійшла подалі від берега, так щоб він був видний лише вузенькою смужкою, капітан відкликав Актура в бік, і зажадав:

- Розповідай!

- Що розповідати? – спробував викручуватися коваль.

- Все! І про духа, і про те, куди ти прямуєш. Загалом, все! На моєму кораблі, від мене, ні у кого не повинно бути секретів.

Діватися було нікуди, і Актур виклав все ще одному слухачеві, точніше двом, боцман теж опинився поруч, куди ж без нього. Повірив капітан, чи ні, важко було сказати, але сміятися він не став, поставився до розповіді серйозно. А ось боцман, схоже, повірив одразу.

- Адже ось як виходить, - мрійливо протягнув він, - що справжня дружба, як і справжня любов, не вмирає разом з нами, вона живе і після смерті нашого тлінного тіла. І ті, хто були близькі за життя, знаходять один одного і після смерті. Ось тобі ще одна легенда.

- Це не легенда, це бувальщина, - посміхнувся коваль.

- Яка з часом стане легендою, - посміхнувся у відповідь боцман.

- Твій дух, чим він ще може бути корисний? – покінчив з романтикою капітан. Його більше цікавила практична складова цієї історії.

- Він іноді підказував мені, яка буде погода.

- В море це дуже важливо, - поспішив зі своєю думкою Хотіс.

- Я знаю, - поморщився Жерсан. – А керувати погодою він може?

- Керувати ні, - з жалем сказав Колатир. – Він не стихійний дух, а вільний. А тільки стихійні духи не можуть керувати тією чи іншою стихією.

- Ясно. Хоч щось, хоч якась користь. – Капітан трохи помовчав. – Я не знаю, чого від вас чекати більше, користі чи шкоди.

- Припини Жерсан, - заступився за коваля боцман. – Якби не він, зі своїм духом, ми втратили б половину команду. А то і всю. Разом з кораблем. Згадай, що пообіцяв той граф, якщо з'ясує, хто зчепився з солдатами.

- Так я пам'ятаю, пам'ятаю! Просто вся ця історія пахне дуже погано. Велика любов і дружба, це все добре, але чує моє серце, не все так просто. Як би ми не зіткнулися з чимось, - капітан завагався. – З якимось вищими силами. Ох, не вчасно пішов старший помічник, він трохи розбирався в магії, може, що і підказав би.

- А може вчасно пішов, - припустив боцман. – Відчув щось недобре, і пішов. І кота свого забрав.

- І правда! Ти дивись, як все гладко виходить! Йде коваль, іде кіт, і звільняють місце для Актура і Рамуса. – Капітан почухав бороду. – Схоже, ще до того, як вони попросилися на корабель, все вже було вирішено.

- А мені здається, ви підганяєте те, що сталася раніше, під нинішню реальність, - заперечив Колатир. – Ось вже нічого робити вищим силам, як стежити за пригодами якогось там смертного, і вже тим більше втручатися в його справи.

Він мав намір не став розповідати капітанові про здогаду мага, що все, що відбувається може бути грою вищих сил. Нема чого лякати служивого, і так наляканий до краю. Хоча капітан, треба віддати йому належне, і сам до чогось зміг додуматися, хоч не усі свої здогади став озвучувати.

- Подивимося, підганяємо, чи ні. Час покаже. Зараз нам треба привести корабель до порядку, добрати води, продуктів, підлікувати команду, і, щоб обійти заборонені землі, вийти подалі у відкритий океан.

- Що за заборонені землі? – поцікавився Колатир.

- Боцман розповість, - відмахнувся Жерсан. – Хоча підемо, покажу на карті, може твій дух чого і підкаже.

Увійшовши в свою каюту, капітан розгорнув карту:

- Ось, дивись. Тут західне узбережжя центрального Таніра. Ми вийшли з Кіреї. По дорозі у нас є ще кілька невеликих портів, куди ми можемо зайти без побоювання. Хоча, якщо взяти до уваги те, що в королівстві почалася боротьба за трон, і ці порти можуть стати небезпечними. А ось вище починається справжня небезпека. Ось тут починається перше прокляте місце. Це королівство чорнокнижників. Вони самі ні до кого не плавають, не їздять, не ходять, і до себе нікого не пускають. Тобто, запустити можуть, а от випустити навряд чи. Мало кому вдалося вирватися з лап чорного короля і його жерців. Ті, хто вирвалися, розповідали страшні історії про людські жертвопринесення, поклоніння страшним демонам, та інші жахи. Ще вище є ще одне таке ж королівство, з подібною репутацією. А між ними, бачиш, знаходиться широка смуга джунглів. Джунглі, населені дикими племенами канібалів, теж дуже веселеньке місце. Хто тільки не намагався їх завоювати. І чорні королі намагалися, і не одноразово, але все безрезультатно – варто тільки заглибитись у джунглі, як там зникало будь військо. Західна Торгова Ліга намагалася встановити на узбережжі свої форпости, з метою заправляти кораблі свіжою водою, і продуктами, але всі фортеці незмінно вирізалися. Так що нам потрібно, приблизно, три-п'ять тижнів плавання далеко від берега.

- Що потрібно від духа? – запитав Актур.

- Та чорт його знає. Розвідувати обстановку в тих портах, в які ми будемо входити, вишукувати військові кораблі чорних королів. Ну, і інші небезпеки.

- Я поговорю з ним. Тільки він не завжди знаходиться поруч. За час плавання він лише кілька разів відвідував мене, а решту часу десь сновигає, каже, що справи у нього.

- Ми будемо раді будь-якій допомозі, - сказав капітан.

* * *

Два дні «Нереяна» йшла вздовж берега, тримаючи його, втім, на пристойній відстані. По дорозі траплялися інші суда, і капітани обмінювалися новинами. А вони не радували. Не тільки в столиці спалахнули зіткнення між двома претендентами на трон, вони прокотилися по всій країні, в тому числі, і по іншим портам. Влада в портових містах змінювалася кілька разів на день, а більшою частиною влади не було взагалі, там теж правили бандити і мародери. Так що заходити в ці порти було небезпечно. Гостро стояло питання з водою. Її на «Нереяні» вистачить на місяць, не більше. З продуктами не краще, але в морі важко померти з голоду. Інша справа, що залишилося мало дров для кухні, і вугілля для кузні, але і тут можна було знайти вихід. На кухні, як паливо можна використовувати риб'ячі кістки і жир, а кузню взагалі можна на час закрити. Капітан, після недовгої наради з командою вирішив йти на північ, в обхід заборонених земель, не заходячи в порти, в яких планували поповнити запаси.