12

12

Вранці «Нереяна» підійшла до одного з причалів величезного порту. Матроси, радіючи, що дійшли до рідного порту, і в передчутті тривалого відпочинку, швартувалися, і нетерпляче поглядали на берег. На березі судно вже чекали представники торгового співтовариства, якому воно належало. Вони тут же піднялися на борт, з метою провести інспекцію судна і вантажу, а так само почути з перших уст історію, про яку вже теревенів весь Танір – маги рознесли інформацію про зустрічі з Кракеном і русалами. Капітан зустрів господарів з усією повагою, і одразу підвів до сушеного русала.

Трофей, захоплений під час останньої атаки русалів, непогано зберігся, хоча вічно утримувати його в такому стані було нереально. Тому з господарями прибув маг, який з допомогою магії, повинен був допомогти зберегти цінний об'єкт. Інший вантаж оглядали побіжно, він вже був не настільки важливий, як засушена мумія мешканця рифів. Зрештою, капітану подякували, пообіцяли виплатити йому та команді суттєву грошову винагороду, забрали мумію і були такі. Новина про те, що крім звичайної оплати матросам виплатять ще й додаткову, ще більше підняла настрій на «Нереяні».

- Навіть тобі дістанеться оплата і винагорода, - підійшов до коваля капітан. – Плату отримаєш невелику, сам розумієш, ти пасажир і член команди одночасно. А ось винагороду поділимо на всіх членів команди. Так що на дорогу по суші, на найближчий час, кошти у тебе є. А там заробиш, хлопець ти тямущий.

- Спасибі, - розчулився Актур.

- Здогадуюся, що ти відповіси, але не можу не задати тобі одне питання. Ти не погодишся залишити Рамуса на кораблі? Аж надто прив'язалися ми всі до нього. Та й користь від нього чимала.

- Ви не перші, кому сподобався Рамус, - посміхнувся Колатир. – Але він сам вибирає, з ким йому залишатися.

- А ви залишайтеся разом, - запропонував Жерсан. – До зими Танір ти не перетнеш, доведеться десь зимувати, а значить втрачати даремно час. А так з нами встигнеш ще один рейс зробити, і вийдеш на дорогу навесні. Як раз доберешся до східного узбережжя, коли там закінчиться сезон штормів. Нам дають нове судно замість «Нереяни». Наша старенька може не витримати ще одну подорож через океан, тому буде використовуватися на каботажних рейсах. Так що місце для тебе знайдеться.

- Спасибі за пропозицію, - щиро відповів коваль. – Але я все-таки піду. Крім головної мети – дістатися до Ельфійських островів, у мене є і інша, побачити світ. Так що втрачати час взимку не буду, що-небудь та придумаю.

- Ну дивись, тобі видніше. «Нереяна» ще кілька днів буде тут стояти. Можеш залишатися. Моя тобі порада, вирушати в дорогу не поспішай. Поживи трохи в Гарніті, обдивись, заведи знайомства. Шлях на іншу сторону континенту неблизький, потрібні добрі супутники. Тим більше що в центрі Широких долин неспокійно. Краще всього тобі пристати до великого торговельного каравану. Пристати можеш на тих же умовах, на яких ти прийшов на «Нереяну» - член команди в один бік. У тебе є дві професії, які тобі знадобляться – ти коваль, і воїн.

- Я все-таки більше коваль, - трохи збентежився Актур. – До справжнього воїна мені ще далеко.

- Не скромничай, в боях ти проявив себе з найкращого боку. Ти добрий стрілок, гарний мечник, і голову під час бою не втрачаєш. Так що можеш сміливо найматися охоронцем. А досвід, справа наживна. Дай бог тобі спокійної дороги, і щоб такого досвіду у тебе було як можна менше.

Колатир розсміявся:

- Щось мені підказує, що такого досвіду в мене буде більше, ніж достатньо.

- Цілком можливо, - погодився капітан. – Мені не раз в голову приходила думка, що стільки пригод на нашу голову випало не просто так. Що все це цілком могло бути пов'язано з твоєю присутністю на кораблі. Аж надто загадкова у тебе історія.

- І, тим не менш, ви пропонуєте мені залишитися? Не боїтеся нових випробувань?

- Всі ми чогось, та й боїмося. А гарний струс нікому не завадить. Тим більше що я можу помилятися, щодо твоєї причетності до наших пригод. Загалом, вирішуй сам. Якщо надумаєш залишитися в команді, прийму.

- Спасибі, - ще раз подякував Актур.

* * *

Свій перший вихід в місто Колатир зробив на наступний день, разом з більшою частиною команди. Чверть команди «Нереяни» були родом з Гарніти, тому їх відпустили першими, побачитися з сім'ями. В інших така можливість з'явилася тільки через день. Друзі знову повели коваля по розважальним закладам, де знову сталося те ж саме непорозуміння зі жрицями кохання, у яких історія Актура, так само, як і у їхніх колег з Киреї, викликала, спочатку нерозуміння, а потім легку заздрість до обраниці коваля. Йому побажали удачі в пошуках своєї другої половинки. Більше до Актуру з пропозиціями розслабитися різними способами не приставали, і він отримав можливість придивитися до відвідувачів портового шинку.

Серед цілком звичайних людей, він помітив представників інших рас. Якщо не вважати синьошкірих дикунів, Колатир вперше зустрів людей, так не схожих на нього. Тіброн почав просвіщати товариша:

- Дивись, он у тому кутку, сидять сіверяни, - він вказав на четвірку приземкуватих людей з сірою шкірою, що зайняли столик у кутку закладу, і не звертали на інших відвідувачів ніякої уваги. – А ось це, жителі гір, розташованих на південь від Широких долин. – У горян була абсолютно біла шкіра, ніби ніколи не бачила сонця, і золотисте волосся. – Вони приїхали в нашу столицю за товаром, і привезли свій на обмін.

- Що вони привозять? – на всяк випадок поцікавився коваль.

- З півночі хутра, з гір відмінну шерсть. Буває, камінчики різні привозять, але це рідше.

- А тут є ті, що водять каравани через Широкі долини, до самого східного узбережжя?

Кок ще раз, більш уважно поглянув на зал:

- Важко сказати. У них на лобі ж не написано, що вони караванники. Кого ти тут точно не знайдеш, так це купців, які організовують каравани, і начальників їх охорони теж тут важко зустріти. Цей кабак для простого люду, а ті ходять в багатші трактири. Але ось ті хлопці, цілком можуть виявитися караванниками.