ПОПЕЛЮШКА СЕРЕД ОРХІДЕЙ (Зозулині черевички)

Задовго до того часу, як Європу та США полонили яскраві екзотичні "принцеси тропіків" вже було відомо багато видів дикорослих європейських орхідей, які протягом тисячоліть зростали поряд із нами. Порівняно із своїми заморськими родичками орхідеї помірного кліматичного поясу набагато скромніше забарвлені, меншого розміру, менш показні — наче Попелюшка поряд із своїми сестрами, які вже зібралися їхати на бал до королівського палацу.

Тож не лише тропічні красуні можуть бути цікавими для справжніх дослідників. В Україні зростають 66 видів орхідей, які можна зустріти в усіх природних зонах: в лісах, степах, в Криму та в Карпатах, поблизу великих міст та у найвіддаленіших куточках заповідників. Їх вивчають та охороняють законом. Орхідеї в Україні єдина родина, всі види якої занесені до Червоної Книги України.

Серед скромних європейських орхідей одна й справді дуже нагадує Попелюшку — це Орхідея-з-Чарівним-Черевичком — Циприпедіум. Українською — Зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.) Це одна з найбільш відомих та поширених орхідей північної півкулі. Її народні назви: адамова голова, черевичок вапняковий (тому що полюбляє вапнякові грунти), Венерин черевичок жовтий, зозулині чобітки, Мар'їн черевичок, півники, чобітки.

Неважко помітити, що майже всі назви пов’язані із взуттям і, поглянувши на квітку Циприпедіуму, дуже легко зрозуміти, чому: "губа" орхідеї завжди має якусь химерну форму, в Зозулиних черевичків округла "губа" зрослася так, що нагадує оксамитовий черевичок, або пантофлю. У перекладі з грецької назва "Циприпедіум" означає "Черевичок з острову Кіпр" або "Черевичок Кіпріди". Кіпріда — інше ім'я богині кохання, давньогрецької Афродіти, або давньоримської Венери, адже за легендою богиня народилася саме на Кіпрі. Всі тропічні родички Циприпедіума — Пафіопеділюм, Фрагміпедіум, Селеніпедіум — теж "черевички". В них яскраві великі чудернацькі квітки, зовсім не схожі на вбрання нашої "попелюшки", в кожної — своя легенда, але всіх їх відрізняє зросла "губа-черевичок" та грецьке слово "pedium", яке входить у склад назви. Зрозуміло тепер, звідки уточнення наукової назви Зозулині черевички справжні, в роду Зозулиних черевичків біля 50 видів.

В українських лісах ростуть лише справжні Зозулині черевички. Невеличка рослина 25-30 см заввишки, із двома широкими загостреними на кінчиках листками квітне у травні-червні. Розмноження в Зозулиних черевичків відбувається за допомогою насіння та вегетативно — відростками кореневищ.

Перші 3 роки паросток розвивається потаємно, під землею у симбіозі із спорами певного гриба. Лише на 3-4 рік розвивається перший зелений листочок. Зацвітає ця орхідея на 15-17-му році життя. Тоді на ній вперше з'являється одна, зрідка — дві квітки. Квітка дуже нагадує м'який світло-жовтий черевичок із трьома червоно-фіолетовими стрічками, який наче зшитий для ніжки прекрасної крихітної лісової феї. Зрідка "черевички" можуть бути не жовтими, а темно-червоними.

Квіти Зозулиних черевичків перехресно запилюються комахами. Потрапити всередину "черевичка" комасі легко, а от вибратися складніше. Рослина "користується" формою своєї "солодкої губи-пастки", щоб утримати запилювача, доки він не струсить пилок. До того ж, насіння зав'язується не кожен рік, а лише при умовах теплої сухої погоди. А до появи нової рослини з насіння пройде ще не менш 15 років...

Якщо пощастить, справжні Зозулині черевички можна зустріти будь де: в Українських Карпатах, у Передкарпатті, в Розточчі, Опіллі, на Поліссі, у Лісостепу, Гірському Криму. Вид поширений на Скандинавському півострові, у Центральній, Атлантичній та Східній Європі, на Уралі, у Південному Сибіру, на півдні Далекого Сходу, у Малій, Центральній та Східній Азії, тобто в Монголії, Китаї, Японії.

Ростуть "черевички" у світлих листяних і мішаних лісах, на узліссях, по чагарниках, на вапнистих ґрунтах. Попелюшка серед орхідей скромна та невибаглива. Не любить занадто вологих та занадто сухих місць, досить морозостійка, не потребує занадто яскравого сонця. Її єдиний природний захист від травоїдних тварин — їдкий, неприємний на смак але не отруйний  сік. Рослина розвивається до першого цвітіння, а отже до можливості відтворення багато років і мусить "подбати" про те, щоб її випадково не з'їли. Але тендітним Зозулиним черевичкам нема чим захищатися від людини.

Через красу незвичної квітки Зозулині черевички активно зриваються на букети. Чисельність їх з кожним роком зменшується в усьому світі. Першими забили на сполох швейцарці. Ще в 1878 році в Швейцарії занесли Зозулині черевички до переліку рослин, що охороняються державою. І це перший представник сімейства Обхідних, який було взято під охорону. Зараз справжні Зозулині черевички охороняють в усіх без винятку країнах Європи. В Червону книгу України вид занесений з 1980 року.

Але те, що рослина рідкісна і потребує ретельної охорони не означає, що нею неможна милуватися! Зозулині черевички заслуговують не лише на збереження у природних умовах, а й на широке використання у культурі. Їх цілком можливо вирощувати у садках, так само як підсніжники, конвалії, едельвейси та інші дуже рідкісні та вразливі квіти. Зозулині черевички вирощують у Центральному ботанічному саду Національної академії наук України (НАН) в Києві. Штучно вирощені рідкісні види згодом можна висаджувати назад у природу, відновлюючи їх чисельність.