Подорож у Sims

Глава 1

Я прокинувся від якихось голосів.
- Никакой это не Эдгард! Кого вы притащили?
- похож же.
- Похож. Но это не он!
- Та ви не переживайте, труп Едгарда видамо за його труп, а його - за Едгарда.
Я відчув Дотик до щоки.
- А это?  Видишь шрам?
- Нет.
- И я не вижу! А у Эдгара шрам на всю щеку!
- Едгарда, пане.
- Да мне пох*й!
Такс, а що це відбувається? Де це я? Судячи з їхньою розмови якийсь "Едгард" помер і ми були схожими. А тепер вони хочуть мене "всунути" кудись замість нього. Хоча зі мною стільки усього траплялось, що це не було якоюсь дивиною. Поки я думав - зрозумів, що пропускаю розмову цих трьох.
- Значит так, ты, останешься здесь. Будеш ждать пока наш Эдгард 2.0 не прийдёт в себя
- А що робити коли він прокинеться?
- А ты, Миш, пойдёш со мной.
Я почув як вони вийшли. Я відкрив очі.
Подивившись у бік я зрозумів, що другий хлопець зі мною у кімнаті. Він сидів на стільці і дивився у свій блокнот. Кімната була невеличка, крім моєї койки, було ще дві. А також стіл і стілець на якому й сидів той хлопець. Я вирішив закрити очі й згадати що щі мною сталося.
Мене по роботі відправили у інше місто. Пізно вечері я йшов від офісу в хостел. Я задумався й тут на мене напали. Напали неочікувано. Я відчув потужний удар по ногах ззаду. Вдарили, мабуть, биткою. Після цього, одразу ж, був удар спереду по носі й удар по животі ногою, який я встиг частково заблокувати. Після цього нападник ззаду накинув мені на шию мотузку і почав душити. Я вдарив його ліктем з усієї сили по щелепі. Він відпустив мотузку. Нападник спереду постарався знову вдарити мене ногою в живіт. Та я зумів не просто заблокувати удар, а ще й зловити його ногу. Я різко потягнув його на себе, од чого той упав. Але нападник ззаду знову накинув на мою шию мотузку й почав душити. Нападник спереду ще кілька разів вдарив мене, але руками. Я почав втрачати свідомість і тут нападник ззаду відпустив мене й встиг відійти. Нападник спереду сильно й швидко вдарив мене ногою. Я не встиг заблокувати удар і упав. Вони оба почали зв'язувати мені руки. Я почав говорити нецензурні слова й добряче отримав ще й за це. Мені зв'язали руки. Й понесли кудись. Я розгубився. Вже коли мене запитували в машину я зрозумів, що рот у мене відкритий і я міг звати на допомогу. Це я й постарався зробити. І це була просто прекрасна думка! Вона чудово допомогла мені позбутися нерозсіченої губи. Тепер, я маю побите тіло, різсічену губу, зв'язані руки і мене невідомо куди везуть. Я вирішив не намагатися вибратися з багажнику або кричати. Все одно це не допоможе, а лише зробить гірше. Через хвилин 20 я заснув.
Ну і ось прокинувся. Поки я згадував, хлопець вирішив підійти до мене і почав будити.
- Вставай. Досить дрихнути!
- Що вам треба? Де я? Нащо мене сюди притягли?
- Ооо, то ти не спав.
- Відповідай! - Я, згадавши усе, розізлився. Хоча одразу ж схаменувся, бо невідомо навіщо я тут і у яку залепу я встряг.
- Опа, опа. Хаха. Не повезло тобі, чувак. А ти реально на Едгарда схожий. А в темряві аж одне обличчя.
- а куди там мене запихнути хочуть?
- не знаю. Але я чув що у паралельну реальність відправляють. Чи щось таке.
Може це невдалий жарт? Ех, не дуже схоже. Який ще паралельний світ? Це узагалі можливо?
Мої думки перервав скрип дверей. До кімнати(чи лікарняної палати?) Увійшов кремезний чоловік років сорока, але вже з сивиною.
- Очухался. Отлично, пойдём!
Судячи по голосу це був той самий чоловік, що був у кімнаті коли я прокинувся.
– А мене й справді у паралельний світ запихувати збираєтесь?
– Это не параллельный мир. Это виртуальный мир. Хотя это всё ещё не до конца изучено. Но ты нам поможешь.
– Чим? Як?
– Хватит задавать вопросы! Спрашиваю здесь я! Ты в Симс играл?
– Грав. А що?
– Отлично. Ещё поиграешь. Иди за мной.
Він пішов до дверей й зупинився.
– Ты идёшь?!
– Да, йду, йду.
Я пішов за ним. Ми йшли по коридору. Кімната, у якій я був, була схожа на палату у лікарні. Але будівля з середини на лікарню не була схожа. Паркет на підлозі, якісь обох на стінах. Гарні двері, з номерами або написами. Йшли ми швидко, тому роздивитися добре я не міг. Раптово цей чоловік зупинився біля дверей. Він обернувся й дивно дивився на мене. Мені навіть здалося, що дивиться він на мене з ненавистю.
– Заходи. И играй в Симс.
Я зайшов до кімнати. Невеличка, світла кімната. Було вікно, стіл з комп'ютером, розкладушка, стіл з електричним чайником, чаєм та печивом. Побачивши їжу я відчув голод.
– А це…
– На этом компьютере можешь играть в Симс. И только в Симс. Можешь ещё попить и поесть. За той дверью туалет.
Тільки но зараз я помітив ще одні двері. Ото я не уважний! Я почув як двері зачинилися. Крім того цей чувак вирішив ще й закрити мене.
– Агов! А закривати мене тут навіщо?
– Надо. Через 8 часов откроем.
– Вісім годин?!
Відповіді яне почув. Зате почув кроки, що віддалялися. Він пішов. Вириватися сенсу не було. Я дуже добре оглядів кімнату. Тут є вікно! Я аж підбіг до нього. Визирнув і… Це неймовірно! Я був у дуже високій будівлі. Я колись був на 18 поверсі. Зараз я точно вище. Мабуть поверх 25-30. Нажаль вікно не відкривалося. Та трохи було видно. Наді мною знаходиться ще кілька поверхів. Було видно ще високі будівлі, але вони були нижці.
Я вирішив не витрачати час на роздуми де я. Краще поїм. Тільки я заварив собі чай, як знову увійшов цей чоловік.
– Вот, на.
Він протягнув мені телефон.
– Там же не только по компу, но и по двум играм на телефоне.
– Стійте! Де я? І про що ви узагалі говорите.
– Играй! Тебе нужно играть. Думаешь я шутил когда говорил что ты в игру попадёшь? Нет! Играй. Тебе нужен опыт.
Він вийшов . Ну щож - грати, так грати! Я грав кілька годин на компі й на телефоні. На компі крім усіх 4 ігор, було ще й багато модів. 
І знову він! Тільки но я загрався, як двері почали відкривати. Та на моє здивування зайшов не товстун, а жінка років 30.
– Привіт. То ти не Едгард?
– Ні, не він.
– мені потрібно скласти анкету на тебе.
Я погодився, бо все навколо мене було схоже на сон або розіграш. Але це не так. Отже треба коритися, хоча б для того, аби зрозуміти що відбувається. За хвилин 20 анкета була готова.
[ІМ'Я: Захар
ПРИЗВІЩЕ: Прокопенко
ПО БАТЬКОВІ: Андрійович
ДАТА НАРОДЖЕННЯ: 02.05.1997
ВІК: 19 років.
МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ: м. КИЇВ
НАВЧАННЯ: ШКОЛА:Київські школи #52 1-9 клас #112 10-11 клас. Коледж.
РОБОТА: промоутер, продавець, копірайтер, доставщик піци.
РІСТ: 172
ВАГА: 63
ІМТ: норма
СТАТЬ: Чоловіча
РАСА: Європеоїдна, Нортична.
ГДР: 8.1/10
ГРУПА КРОВІ B0+
ЗОВНІШНІСТЬ: Спортивний склад тіла, світловолосий, сірі очі, овальний тип обличчя. 
ОСОБЛИВІ ПРИКМЕТИ: родима пляма на праві руці, маленька родимка на лобі
ІНШЕ: розмір взуття 39, має 2 сестри та брата. Батько й мати розлученні. 
Змішаний тип темпераменту. 32% флегматик, 7% мелахонік, 18% холерик, сангвиник 43%]
Я закінчив проходити тест на темпераменті вирішив дещо спитати, але вона випередила мене.
– А ти на Едгарда не лише зовні схожий. Але ГДР краще.
– А що таке ГДР?
– Це… Ну. Воно в тебе гарне. Вище 8 це добре. Дуже добре.
– Так що це? Як це розшифровується?
– Мені пора йти. Удачі тобі, Захаре.
Вона вийшла. Тепер в голові у мене з'явилося ще одне питання. А яке ГДР було у Едгарда? Гірше?! Тобто менше 8, мабуть. І це було не дуже добре, мабуть. І ще одне питання виникло у мене - а чи не родичем мені був Едгард? А мене точно сплутали з ним? Може спеціально? Щоб була людина з "гарним" ГДР. А щож може бути це ГДР? Може Гідро Деструктивна Робота? Хоча це не має сенсу. А може Гігантизм Добової Роботи? Гарнота Добової Роботи?
Але витрачати час на питання, відповіді на яких я все одно не знайду - така собі затея.
Тож я принявся грати у сімс. Пограв я у всі серії сімс. 1,2,3,4 частина. Моди, доповнення, набори. Все круто, але … Навіщо? От навіщо мене запихнути сюди і дали грати в сімс?
Ех. Я трохи втомився от ігор. Добре що тут розкладушка є. Я вже задрімав, але грубий голос товстуна мене розбудив.
- Пошли. 8 часов уже прошли. 
– вже?
Ех ну чого так швидко? Такс, треба спитати його де я знаходжуся.
– А де ми…
– Пошли!
Мало того, що він перебив мене так ще й просто розвернувся й пішов.
– Ей, я к кому обращаюсь? По хорошему говорю - иди… сюда!
Я аж вскочив з ліжка й підбіг до дверей.
– От тебя что то добиться можно только с криками?
– Я ж тільки прокинувся!
– Не спать надо, а Симс изучать. Да ты попадёшь в Симс. В РЕАЛЬНОСТЬ Симс. Тебе ясно?
– Зрозуміло. - це все точно не якийсь жарт? У реальність сімс.
Чоловік вже вийшов і я хутчіш попрямував за ним. Ми попрямували до ліфта. Але дечому я ще більше здивувався. 40 поверхів. СОРОК! Я точно в Україні?
– А ми…
Але дивніше було те, що крім 40 поверхів були ще й інші кнопки. 
– А це…
– Что бы я и слова от тебя не слышал!
Він мало не вдарив мене. З ним краще бути обережним.
Ліфт зупинився і ми вийшли. Інтер'єр відрізнявся від попереднього поверху. Далі ми йшли по коридору й зашли в один з кабінетів.
– Значит слушай. Ты отправишься в мир Симс. Ясно?
– Так.
– ты не подготовленный, как Едгард. Ну ничего я тебе всё расскажу.
– А можна розповідати на українській мові?
– Можна. Сідай. Я тобі усе розповім. Ти й справді потрапиш у ігровий світ. За допомогою технології НСДР.
– НСДР?
– Це не важливо. Я тобі потім усе поясню і розкажу. А зараз ти просто потрапиш у сімс.
– Важко в це повірити, але все можливо. А як вас звати?
– Данил. Данил Андрієвич. У світі…
Його слова перервав телефонний дзвінок. Він узяв телефон й вийшов з кабінету, а я залишився сидіти у роздумах.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше